Головна сторінка

Шкільні твори з української та зарубіжної літератури

Українська література
Перелік українських письменників
Біографії українських письменників
Твори з української літератури
Твори з розвитку мовлення
Статті з української літератури
Підручники з української літератури
Скорочені твори з української літератури

Зарубіжна література
Перелік зарубіжних письменників
Біографії зарубіжних письменників
Твори з зарубіжної літератури
Статті з зарубіжної літератури
Підручники з зарубіжної літератури
Скорочені твори з зарубіжної літератури
 

Кочерга Іван
СВІЧЧИНЕ ВЕСІЛЛЯ


(Скорочено)
ПЕРЕДМОВА

Коли я випадково натрапив на мотив «заборони світла», мотив що й темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя у соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру.
У двох грамотах литовських князів (1494 і 1506 pp.), що володіли тоді Києвом, є коротенька звістка про те, як київські воєводи заборонили, немовби з протипожежних міркувань, засвічувати світло «в доме*» київських городян і ремісників, стягаючи в разі непослуху чималі для того часу штрафи. Тяжка ця заборона тривала, очевидно, не менш як 15 років, бо в грамоті 1494 р. вона згадується як факт, що вже існував, і минуло ще 12 років, як нарешті 1506 р. цю заборону остаточно скасував уже новий король Сігізмунд. Інших відомостей про історію «заказаного світла» я не знайшов. Грамота 1506 p., що «отложила» заборону світла, посилається на скаргу в цій справі киян. Проте і попередня грамота 1494 року каже про такі самі скарги, що не заважало воєводам ще 12 років тримати в темряві ремісничі «кінці» великого міста. Отже, не буде великим порушенням художньої правди, коли припустити, що, не бачачи пуття в дванадцятирічних скаргах великому князю, київські ремісники і городяни не витримали й активно запротестували проти знущання.
Хоч як там було в дійсності, але такий поетичний мотив, як заборона світла в цілому місті, дає дорогоцінну змогу змалювати стародавнє цехове ремісниче життя, показати це життя не статично, а в процесі боротьби з феодалами за міські привілеї і права.
Після запровадження в Києві магдебурзького права цехове життя на початку XVI століття було в повному розквіті. Всі оті кравці, шевці, рибалки, теслярі, золотарі, бондарі, кушніри, ковалі, стрільці й багато інших, про життя яких у Києві згадують тогочасні джерела — звісно не могли залишатися байдужими глядачами насильства феодального панства з заказаним світом, що від його заборони терпіли насамперед саме «нижчі», трудові верстви тодішнього суспільства.
З мотивом заборони світла, що його дає згаданий історичний епізод, я зв'язав відомий київський звичай «женити свічку» першого вересня, що справлявся ще порівнюючи недавно — в 80—90-х роках минулого століття.
Я спробував відтворити коріння такого весілля в самій боротьбі за світло київських ремісників. Для цього я поставив у центрі поеми вигадану постать ремісника-зброяра Свічки, з весіллям якого і зв'язав перипетії і самої боротьби ремісників за світло.
Запровадження в драмі цього мотиву вимагало інсценізації стародавнього весільного ритуалу. Це утворювало небезпеку розгубити в сирому етнографізмі драматичне напруження поеми і, щоб уникнути цього, я дозволив собі символічну поетизацію весільного ритуалу в рамці цехових мотивів, оскільки весілля відбувається на об'єднаних зборах усіх цехів.
Ось те, що я вважав за потрібне сказати щодо сюжету і зовнішньої побудови моєї драматичної поеми. <...>

ДІЯ ПЕРША

VI
З-за брами входить Іван Свічка, молодий, вродливий майстер, і зараз же поривається до Меланки. Цеховики оточують його.

Всі
Здоров був, Свічко! Га, нарешті ти!
Де ти подівсь? Тут скоїлось таке,
Що дихати нема куди цехам.

Свічка
Добривечір, товариші! Здорові!
Що тут таке, Меласто?

Меланка
О мій любий!
Яка ж я рада бачити тебе.
Рух у юрбі Гомін.

Пріся
Поїхали до замку!

2 дівчина
Як гой пан
Дивився на Меласю пильно.

Пріся
Справді!
Все озиравсь, аж поки зник з очей.

Свічка
Який то пан?

Меланка
Багато їх було.
Верталися юрбою з полювання.
Поїхали до замку...

Коляндра
Ну, тепер
На цілу ніч піде бенкетування!
Засвітиться весь замок од вогнів,
І до зорі дрижатиме Гора
Від сурм гучних та від пісень рицарських.

Капуста
Та гавкання собачого...

Свічка
І ось,
В той самий час, коли там на горі
Пани вельможні гучно бенкетують
При громі сурм та полум'ї свічок,—
Ми в темряві примушені томитись
Без світла, в темних хатах, як кроти...

Чіп
Якби ще так! А то ж працюй на нього,
Коли він там гуляє на горі!
Ти чув, яку сьогодні воєвода
На всі цехи роботу урядив?
До Покрови зроби і те, і те,
І кожухи, і чоботи, і свити;
Сокири, бочки, діжки, казани!
А світла, як і перше, не дає!
Коли ж тоді робити, будь він проклят!
Та доки ж це терпіти!

Коляндра
Та хоч би
Насправді був такий закон про світло!
А то ж свавілля, примха воєводи,
Щоб гроші брать.

Передерій
Дванадцять вже років,
Як грамоту прислав великий князь,
Де скасував безглузду заборону.
І світло дав палити всім.
А де вона, та грамота? Її
Безсоромно загарбав воєвода
І сім років тримає під замком
Всі наші привілеї, надання
І вільності всіх київських міщан.

Свічка
І сім років безмовне наше місто,
І темно скрізь, і сім років нема
Ні гулянок, ні зборів цехових...
І сім років не чути вечорниць.
І сім років не сміють навіть цехи
Своїх свічок врочистих засвітить!

Передерій
Тоді, мені здається, що зі мною
Осліпло ціле місто, і нехай
Лиш каганці засяють по хатах —
То і мої прозріють бідні очі,
Що я колись без світла попсував.

Капуста
Та ще які були чудові очі...
А майстер же який славетний був.
По всій землі — і в Кракові і в Львові
Твої оздоби знали золоті...

Передерій
Всю душу я вкладав в свої оздоби,
До присмерку, до темряви сидів
І зір псував над дрібною різьбою...
Які мережки з золота кував!
І так осліп...

Свічка
Осліп чудовий майстер,
Що свічки був не властен засвітить!
І доки ж це терпіти! О, якби
Цю грамоту князівськую добути
Із замку воєводи. Всі б тоді
І каганці і свічі запалили
По цілому Подолью!
Та невже ж
Не доб'ємось ми наших прав законних?
Та що законних! Людських наших прав!
Ні! Годі вже! Життя не пошкодую,
А привілеї наші поверну!
А не віддасть добром, то візьмем силою.
Об заграву шляхетного їх замку
Тоді засвітим наші каганці!

Чіп
Це справжнє слово. Це по-кожум'яцьки!
Я сам ладен хоч зараз засвітить.

Коляндра
Кому ж і засвітити, як не Свічці
На те ж і Свічка він!

Свічка
І я це доведу.
Хоч головою ляжу, а знайду!

Меланка
О не буди страшних примар, мій любий!
Навіщо нам те світло, що вночі
Світитиме на горе та на згубу,
Під дзвін сполоху й брязкання мечів?
Тоді нам світло любе, як воно
Своє проміння ллє в затишній хаті,
Коли сім'я вечеря за столом,
Коли дитину колисає мати...
Благословенне світло, що верстат
Працівника привітно осяває...
І прокляте те світло, як горять
Всі вулиці од краю і до краю!

Свічка
Амінь, Меласю,—тільки що ж робить,
Коли добром ніхто не дасть нам світла
Його здобути треба—не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.

Чіп
Святі слова!

Передерій
Амінь.

Капуста
На віки вічні.
Нехай живе громада славна наша,
Нехай цвітуть Подольє і Гора

Свічка
І вільності всі наші. І нехай
Не думає литовський воєвода
Зробити з нас челядників своїх!

Чіп
Не буде так! До війта всі!

Всі
До ради!
Не будемо робити на панів!
Хай грамоти поверне й привілеї,
Хай світло дасть! До війта!

Коляндра
Війт іде!

Чіп
Ага, якраз! Тепер нехай не діжде.

Всі
Нехай не діжде далі нас дурить!

Чіп
Хай зараз же іде до воєводи,
За наші всі вимоги обстає! <...>

ВІДМІНА ДРУГА
Там же через якусь годину.
І

Стемніло. На синьому небі встав блідий молодий місяць. Далекі дівочі співи неначе тануть у вечірньому повітрі. На горі, в замку, засвітились вогники, але в місті скрізь темно, тільки перед брамою Симеона жевріє червона лампадка.

Свічка (тихенько співає)
Темна нічка над містом спустилась.
Місяць над замком зійшов,
Де к пі. Красуне моя, причаїлась,
Вийди на поклик мій знов!
Стукать не можу, бо зайняті руки —
Чашу я з медом приніс.
Вийди ж мерщій, не тягни мої муки:
Жалить комар мене в ніс.
Бджілки злетілись на запах медвяний,
Чаша прилипла до рук —
Вийди скоріш друже бажаний,
Вийди на тихий мій гук.
— Бреше, нема в тебе меду мій любий,
Бджілка вночі не літала.
— В тебе без меду солодкії губи,
В мене бджола на вустах!

Тихо відхиляються двері і входить Меланка.
Свічка її пригортає до себе й цілує. Обоє сідають на лавці біля хати. Меланка пригорнулась до Свічки, зазирає йому в вічі.

Меланка
О любий мій...

Свічка
О зіронька ясна...

Меланка
І все ж таки на тебе я сердита,
Бо мед у тебе тільки на вустах,
А ділом болю завдаєш мені ти
І не жалієш серця ти мого...

Свічка
Та що це ти! Тебе я скривдив, люба?

Меланка
Навіщо, як метелик на вогонь
Ти рвешся до пригоди та до згуби?
Нащо тобі те світло? То хіба
І в темряві не ясно нам з тобою...
Для мене —цілий світ в твоїх очах,
Навіщо ж ти шукаєш неспокою?
Не любиш ти...

Свічка
О любий друже мій!
Чи не любов од віку пориває
Людей на подвиг, на борню, на бій?
Отак і я на честь твою жадаю
Всі засвітити в Києві вогні!

Меланка
Боюся я вогнів нічних — вони
Моїй душі ворожать тільки горе...
(Підводиться)
Прощай, мій любий...

Свічка
О, побудь, не йди...

Меланка
Не можу, милий... І матуся хвора,
І пізно вже...

Свічка
(цілує її)
До завтрього!

Меланка
Прощай! (Іде в свою хату)

Свічка
(один)
Прощай, чудова дівчино... Тобі
Знайду я долю і життя твоє,
Як свічку тиху, засвічу і вкрию.
(Дивиться на замок)
А ти стривай, зловісний княже тьми,
Литовський вовче, ти ще нам заплатиш
За наші кривди і за світло те,
Що з наших хат безсоромно украв
(Іде в глибину за Симеона, наспівуючи)
Темна нічка над містом спустилась,
Місяць над замком зійшов,
Де ж ти, красуне моя, притаїлась,
Вийди ж на поклик мій знов...
Зникає.

ДІЯ ТРЕТЯ
Магістратська зала, по-святковому причепурена гірляндами зелені, килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусових стін — укриті килимами лавки праворуч, у глибині, довгий стіл, заставлений жбанами з медом і стравою. Просто посередині широкі вхідні двері. Час перед осіннім вечором.

І

Тихо й урочисто, в півтемряві увіходять одна по одній стрункі і грипи цехів — кожен із своєю корогвою і з шістьма великими зеленими свічками—гордістю кожного цеху. На корогвах гаптовані шовком і золотом емблеми відповідного ремества: черевик, ножиці, стріла, риба і т. ін. Всіх 12 цехів — кравці, шевці, золотарі, ткачі, кушніри, зброярі, ковалі, хлібниці й перекупки, рибалки, теслярі, кожум'яки й бондарі. Тихо, в порядку розмішуються цехи обабіч в палаті. Капуста, Передерій, Чіп, Коляндра керують місцями. Передерій з своєю дівчинкою.

Тим часом вже зовсім стемніло, але ніде не світиться жодний
вогник.

Передерій (урочисто)
Чи всі вже тут?

Всі
Всі, всі, на добрий час!

Передерій
Чи всі свої?

Всі
Свої! Чужих нема!

Передерій
Чи всі брати?

Всі
Брати всі до одного
На все життя, до праці й до меча!
І зрадників немає серед нас!

Передерій

На добрий час! То слухайте ж, кияни,
То слухайте ж, брати всі цехові,
Кравці, шевці, золотарі, рибалки,
Ткачі, зброярські цехи, ковалі,
Перекупки, хлібниці, теслярі,
Кушніри, бондарі та кожум'яки,
Мужі громадські, славні і міцні!
Ви знаєте, що Свічка, брат наш славний,
Здобув для нас князівський привілей,
Здобув нам світло —і сьогодні ми
Розсіємо нарешті сум нічний.

Всі
Хай буде світло! Слава! Слава Свічці!

Передерій
Хай буде світло! Браття дорогі,
Ви знаєте, що я один між вас,
Хто цих свічок жаданих не побачить.
Та що з того... Чи не моя ж душа
За світло це безмірно вболівала
І перемоги нашої ждала.
А через те дозвольте і мені
Сьогодні тут порадуватись з вами —
Хоч не очима — серцем щирим я
Цю радісну хвилину зрозумію.

Капуста
Ти більш нас всіх за світло потерпів,
То і тепер громада ухвалила,
Щоб з рук твоїх ми світло прийняли.

Всі
Ти батько наш! Ти світло засвіти!

Передерій
Спасибі ж вам, товариші-брати.
Для мене ця пошана найдорожча.
Хай буде світло. І на перший раз
Засвітимо звичаєм стародавнім
Славетні наші свічі цехові.
І вперше їх засвітимо врочисто
Отут на святі миру та життя,
На честь весілля Свічки, що сьогодні
З Меланкою своєю одруживсь.

Всі
Хай буде так! На честь Меланки й Свічки
Ми цехові засвітимо свічки!

Передерій
На добрий час! Товариші-брати!
Не без борні дістанеться нам світло,
Готові ж будьмо боронить його.

Всі
Грудьми й мечем — од вітру і людей
Клянемся наше боронить!

Передерій
Товариші! Ні в Свічки, ні в Меланки
Нема батьків, і молодих тепер
Благословить і стріне товариство:
Капуста—наш цехмейстер найстаріший —
Й бублейниця Тетяна — за батьків.
Товариші-брати, отут у шафі
Горить одна, укрита поки свічка.
Як тільки будуть близько молоді,
Я гасло дам, і, як один, тоді
Ми всі свічки засвітимо врочисто.

Всі
Гаразд! На славу Свічки! Хай живе
Одважний наш зброяр і майстер Свічка!
Цехмейстером його! Цехмейстром!
Та що цехмейстром!
Війтом! Правда, війтом!
Хто ж, як не він, гідніший війтом бути!
Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз!
Шавулу геть! Хай Свічка буде війтом!

Коляндра.
Стривайте! Тихо! Хтось чужий іде. <...>

VII
Раптом за дверима чути галас, тривогу й брязкіт зброї. Танці порушуються, і в палату вривається озброєний загін драбів з Ольшанським, Козекою і Козеліусом на чолі. Позаду виглядає Шавула.

Козека
А, незаконне зборище! Свічки!

Шавула
(ззаду)
Свавілля! Бунт! Вони мою персону
Словами непристойними кляли.

Козека
Всім розійтись! Гасити зараз свічі!
А за вогонь та збори незаконні
Вину сплатить негайно — двадцять кіп
На кожен цех, а разом — двісті сорок.

Шавула
(ззаду)
І за мою персону двадцять кіп.
Свічка виривається на середину.

Свічка
Тобі нехай заплатять навіть тридцять —
Ціна то Юди — зради серебро!

Передрій
Свавілля це! Як смієш ти сюди
На мирне свято драбів наводить!

Всі
Доволі вже знущання! К чорту драбів!

Чіп
(хапає дзиглик)
Всіх потрошу! Всі забирайтесь геть!

Пріся
(чіпляється за його плечі)
Василечку! Василечку мій любий!

Козека
А Бунт! Свавілля! Двері на замок!
Мечі з піхов! Нікого не пускать!

Свічка
(побачивши Ольшанського)
То, значить, ось який звичай князівський —
Мов татарва, вдиратись до людей.
Меланка поривається до Свічки, але Капуста, Тетяна та інші жінки її затримують.

Меланка
Іване, любий!

Капуста
Заспокойся, Доню,
Гаразд все буде... буде все гаразд...

Ольшанський
Коротка ж в тебе пам'ять, майстре Свічко!
Хіба забув, як всіх нас запросив
До себе на весілля, в час такий,
Як все Подольє свічками засяє?
Де ж молода?
(Підходить до Меланки)
О, яка ж краса...
(Бере її за підборіддя)
Іди до нас, красуне, бездоганна
На честь твою я запалю вогні
Від Золотої брами до Почайни,
По цілому Подолью і Горі!
Таку красу чи можна ж вшанувати
При цих свічках в оцій мізерній хаті!

Свічка кидається до Ольшанського і відштовхує його од
Меланки.

Свічка
Дивися, княже, щоб на честь її
Твого палацу я не запалив!

Ольшанський
(вихоплює меча й нападає на Свічку)
Зухвалий кмет!

Товариші миттю заслоняють
Свічку і відштовхують Ольшанського.

Всі
Товариші! На поміч!
Гасіть свічки! Хапайте лави!

Свічка розпихає всіх і виходить на середину.

Свічка
Тихо!
Товариші! Не в кулаці, а в правді
Тепер повинна бути наша міць
(До Чопа, що вхопив велику лаву)
Облиш цю лаву, Чопе, мусим ми
Словами нашу правду довести.

Чіп
Що там словами —києм по макітрі,
Второпають вони куди мерщій.
(Проте ставить лаву)

Свічка
То слухай же, вельможний каштеляне,
І осмники, і писар, що прийшли
Насильством наше світло загасить.
І ти послухай, Юдо...

Шавула
Бачте, знов
При всіх мою персону ображають!

Свічка
То знайте ж і затямте всі собі,
Що всі права та вільності громадські
Затвердив нам князівський привілей
І маємо тепер ми право світла,
І годі вже дурити вам людей.

Всі
Так! Так! Під три чорти! Доволі глуму,
Ґвалтівники! Гнобителі! Кати!

Ольшанський
Ти помилився, майстре! Привілей
Ваш з'їли миші.

Шавула
Я ж казав!

Свічка
Брехня!
Ця грамота у нас.
(Виймає з-за пазухи папір)
І ось її перепис,
А спранжню ми сховали,—і мечем
Зуміємо її ми захистить.

Козеліус вихоплює у Свічки папір.

Козеліус
Так ось яка це миша, що вночі
Державнії папери утягла.
(Розглядає нашвидку папір).
Я вказую на нього, як на татя,
Державного злочинця. Накажи
Його схопить негайно.

Ольшанський
(до варти)
Взять його!

Варта наближається до Свічки, Меланка з криком поривається до нього, жовніри її одштовхують. Цеховики кидаються на визвіл — починається бійка.

Меланка
Іване! Любий! Геть, ґвалтівники!
Не смієте його ви!

Козека
Геть сама!
З піхов мечі! Беріть його! В заліза!

Свічка
Меласю, рідна... ластівко моя...
(Хапає важкий дзиглик —до Козеки)
Торкнись її хоч пальцем—розтрощу
Я голову тобі на сто шматків! <...>

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Воєводин палац. Вечір.

ПІ
Увіходить Козеліус.

Воєвода
А, писарю! Ну що —яка погода?

Козеліус
Злочинець тут, вельможний воєводо,
Його хотів ти з князем допитать.

Воєвода
Гаразд—веди. У нас якраз є час
Між кубками — до тої насолоди.
Що нам купець вірменський обіцяв.

Козеліус відчиняє двері—вартові вводять Свічку. Хвилина мовчання.

Воєвода
Ну що, гаряча Свічко, ще тебе
Сьогоднішняя буря не задула?

Свічка
Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.
Задути можна свічку, загасить
Пожежу навіть можна, навіть всі
Жаринки найдрібніші затоптать,
Але живий огонь і в кремінці
Чекає лиш, щоб ми його збудили.

Воєвода
(здивований)
Ти добре кажеш, Свічко, тільки ти
Забув одне — не вільно людям всім
Святий огонь даремно викликать.
І проклят, хто, як ти, блюзнірську руку
На заказний той кремінь піднесе.
(Підводиться)
Тут я один і князь і воєвода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотів роздуть його в пожежу
І місто все повстанням сколотить.

Свічка
Не я почав. Чи не твої ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято —
Не кулаком, а правдою хотів
Я перше наше право довести.

Воєвода
Не правдою почав ти, а злодійством,
Не смієш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавільникові й татю за крадіж?

Козеліус
(перегортає напери)
Єдина кара «хоч і вперше вкрав,
понад полтину—то повісить».
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий і далі...
(Гортає далі)
А Саксон1 каже: «Хто свавільну руку
На владу предержащу піднесе
І заколот учинить, то злочинця
Четвертувать».

Воєвода
Доволі для тебе?

Свічка
Я не боюсь ні смерті, ні тортур.
І все ж тобі не загасити світла,
Що з тьми віків та через стільки бур
Проніс народ відважний і свободний.

Козеліус
Ще кара є —в Саксоні —Singularis2 —
«Хто грамоти державні украде,
Катівською рукою осліпить».
Свічка мимоволі відхитнувся.

Воєвода
Ага, не до вподоби — затремтів
Що ж, мабуть, так і зробим —хто дививсь
На світло заказне, то вже не гідний
На інше щось поглянути.

Свічка (стогне)
Меласю...

Ольшанський підвівся.

Ольшанський
(злорадно)
Так, так! Ти не побачиш вже її —
Ні тих очей, як зорі, променистих,
Ні свіжих уст, ні чарівних тих перс,
І навіть сліз її ти не побачиш,
Коли вона заплаче.

Свічка
(з мукою)
Замовчи!

Воєвода
Навіщо ж ти, безумцю ненажерний,
Свою любов на славу проміняв?
Нащо вона — та грамота тобі?
Верни її — і завтра ж будеш вільний.

Свічка
І справі край? Звільниш мене, та й квит?
Погано ж ти рахуєш, воєводо,
Коли життя за грамоту даєш.
А хто ж мені поверне ту надію,
Пошану ту, що я колись беріг
В моїй душі до того привілею,
До слів отих брехливих і гучних?
Адже ж йому ми вірили, як сонцю,
Гадали ми, що хай лише до нас
Повернеться ця грамота князівська,
Як раптом світ засяє по хатах,
І зникнуть всі притуги і насильства,
І радісне народиться життя.
І ось коли, коли б вона мені
Належала, ця грамота зрадлива,
То дурно б я тобі її шпурнув,
Ще й плюнув би на привілей брехливий
І викупу за нього не схотів!
Та не мені —а цілому народу
Належить ця примара золота
Що за її боровся, як за правду,
Пригнобленням і потом заплатив.
То не тобі ж її у нас купити,
Хоч би життя за неї обіцяв!

Ольшанський
Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!

Воєвода
Так ось яка твоя, виходить, правда:
Вже не мене, а князя ти образив,
І все ж таки тебе не покараю —
Лиш грамоту князівську поверни.

Кезгайло
(зривається з місця й підходить до Свічки)
Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,
Тій грамоті —не варті всі вони
Такого хлопця гарного, як ти!

Воєвода
Кезгайло, геть!
Мовчиш! Не хочеш зради?
Ну, то іди! Та добре подивись
В останній раз на ці свічки, бо взавтра
Займеться не для тебе день новий.

Свічка
Хоч не мені —для вільного народу
Колись зоря займеться світова.

Кезгайло (хапає його руки)
Отямся, хлопче. Душу всю мені
Ти зворушив одвагою своєю.

Свічка
Спасибі, рицарю... <-..>
IV
З глибини виходить Меланка зі свічкою в ліхтарі, яку вона захищає киреєю. Кирея й чудове врання заляпане болотом, подерті, руки подряпані в кров. Але свічка горить.

Меланка
Вже сил нема... Але вже, мабуть, близько.
О, тільки б сили стало донести...
О, тільки б тут не впасти на дорозі,
Як падала на тій слизькій горі...
Не чую ніг. Лице горить од вітру,
Тремтять коліна... руки всі в крові
І змерзли... і не держать ліхтаря...
О Боже ж мій, знов хвища налетіла,
Згасає вогник... гасне вогник мій...
І захисту... і захисту немає...
(Майже падає на церковні сходи ліворуч, прикриваючи всім тіло ліхтар)
О, не гаси, о, не гаси, благаю,
О вітре любий, мого ліхтаря!
Ти ж вільний... цілий світ перед тобою,
Лети мерщій на поле, до Дніпра.
Мене ж не муч, нещасну,— пожалій
Хоч ти мене, о вітре, вітре мій!
(Плаче. Підводиться хитаючись і робить кілька кроків)

Здається, тихше... змилосердивсь... зник...
О, тільки б тут ніхто не зачепив...
О Боже... хтось іде.

Тікає. З лівого боку виходить новий дозір із смолоскипами і осмником на чолі. Жовніри заступають їй дорогу.

Осмник
Стій! Хто іде?
Ще з ліхтарем? Куди це ти ідеш?
Не знаєш, що ходить тепер не вільно?
Беріть її!

Меланка
Ні, ні! Що кажеш ти?
Мене не можна затримать—не можна,
В мене наказ од пана воєводи,
І цей ліхтар — ти бачиш — я його
До Порубу повинна донести —
До Порубу, щоб визволить людину —
Його ж скарають — чуєш ти? — і я
Тут гаяти не можу і хвилини.
Ось цей наказ.

Осмник
Немає нам часу.
Ходім до замку — писар розбере.

Меланка
Ти збожеволів! Я... до замку знов?
По тій горі! Ні, ні смієшся ти.
Тобі ж кажу, не маю я хвилини
Його скарають.

Осмник
Заберіть її!
Жовніри беруть Меланку за плечі, вона виривється

Меланка
О, змилуйся! Якби ти тільки знав,
Де я була. Яку терпіла муку...
Коли з гори несла оцей ліхтар,
О, подивись... в багні, в крові всі руки.
Промокла вся, замерзла... скільки раз
Зривалася і падала я з кручі,
І в розпачі, щоб вогник не погас,
Чіплялася за терен я колючий...
Підводилась... і знову йшла і йшла,
Не чула ніг, не бачила дороги,
Ні диких псів, що кидались під ноги,
Ні бурі, що лице моє сікла!
Не чула я, не бачила нічого,
Бо іншої не відала мети —
Як вогник цей незгасним донести.
І донесла... Ти ж бачиш, він горить.
Не згаснув він, мій огник неоцінний,
Хай блимає він ледве, хай тремтить,
Але живий — і не мені одній
Засвітить він в нещасну цю годину...
Невже ж у тебе стільки зла,
Щоби віднять у мене те єдине,
Що я крізь терн і бурю пронесла!

Осмник
Говориш добре, дівчино,—проте
Нема часу з тобою розмовляти,
Ходім до замку.

Меланка
(зриває з шиї намисто з дукатами)
Бачиш ці дукати,
Намисто це чудове, дороге —
Візьми його і підпусти, благаю,
О, відпусти, благаю, ти мене!

Осмник
(бере намисто)
Хай буде так! Іди! Рушаймо далі!

Меланка
О дякую,
(Дозір проходить)
Тепер мерщій, мерщій!
О, тільки б знов ніхто не зачепив. <...>

Х

Тихо. Темно. Буря неначе вщухла. Раптом чути уривчасте бамкання: б'ють на сполох. Шум тривоги. 3 глибини вибігло з киями в руках кілька городян і шаснуло в завулок праворуч. Тривога зростає й шириться. Озброєні мечами, списами й просто киями люди вискакують із хат, вибігають з усіх боків. В декого смолоскипи. Лунає гасло повстання: «За Свіччине весілля».

Городяни
(перекидаються на бігу уривчастими викликами)
— Сюди, брати! За Свіччине весілля!
— Гей, ковалі! Шевці, до кушнірів!
— Всі на майдан. Вже повели на страту!
— Товариші! Вже Свічку повели!
— Ґвалтівники! Гнобителі прокляті!
— Всі на майдан! Кияни, до київ!
— За Свіччине весілля! Бий катів!
— Трощити всіх!
— Запалюйте хурдигу!

З'являється Чіп з величезним молотом у руці.

Чіп
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
За Свіччине весілля! До київ!

Увіходить Передерій, тримаючись за якогось хлопця.

Передерій
Товариші! Товариші брати!
На приступ всі! Запалюйте хурдигу!
На визвіл Свічці! Перший хай загін
Іде туди —хурдигу розбивать.
А решта всі до замку, щоб сюди
За всяку ціну драбів не пустить.
На Кожум'яцьку браму—всамперед.
А інші хай на Боричевім взвозі
Та на Хрещатій стежці стережуть.
Веди мене мерщій на Житній торг.
(Виходить ліворуч)

Городяни
— Всі на майдан! Хурдигу розбивать!
— А ми туди! На Кожум'яцьку браму!
— Рибалки на Хрещатик! А кравці
На Боричеву стежку! До київ!
— За Свіччине весілля! Бий катів!
Юрба сипонула в різні боки —ліворуч і в глибину.
Кілька жовнірів вбігає з глибини. Ремісники кидаються напереріз і затримують. Бійка.

Жовніри
Геть, зрадники! Бунтівники прокляті!
Шевці смердючі! Шевськая смола!

Городяни
А, ось де ви, попихачі литовські!
Пекельні драби! Гицелі! Кати!

Жовніри
Ще бунтують, голото навісна!

Городяни
Трощіть катів! Лупцюйте шкуролупів!
Нищіть усе катівське їх кубло!

З лівого боку чути галас, часті постріли. Раптом ліворуч здіймається заграва, що освітлює всю сцену червоним світлом.

Городяни (тріумфуючи)
— Ага! Горить! Горить кубло катівське!
— Тремтіть тепер, ґвалтівники прокляті!
— Не до смаку! Ага—не до вподоби!
— Ану-бо ще! Ще раз! Ану іше!
— Згадаєте ви Свіччине весілля!

Жовніри тікають — кілька падає.
<...>

Свічка
(неначе тигр, кидається на Ольшанського)
Товариші! За смерть Передерія!
До помсти всі! Облиште лиш мені
Гадюку цю вельможну розчавить.
Так ось яка князівськая одвага —
Ти на сліпих хоробрий та дівчат!

Б'ються на мечах

Ольшанський
(відступає потроху до церковних сходів)
Ага, це ти, недобитку катівський.

Свічка
Своє держу я слово, і палац
Твій запалю на честь свого весілля.

Ольшанський
Яке ж весілля це без молодої?
Спізнився ти... Палац уже горить...
І там вона.
Остаточно розлючений Свічка вибиває п нього меч і припирає до церковних дверей.

Свічка
То будь же проклят ти!
(Приставляє меч йому до горла)
Куди її ти заподів? Кажи!

Тим часом Чіп та інші знову напосіли на ворогів і відтиснули їх ліворуч за церкву.

Чіп
За Свіччине весілля! Го-го-го!
Трощіть панів, руйнуйте кодло їхнє!

На сцені тільки Свічка й Ольшанський.

Свічка
Куди її ти заподів, проклятий?

Ольшанський
Шукай тепер!

Свічка
Живцем тебе спалю,
Здеру з живого шкуру! Де вона?

Ольшанський
Шукай тепер. Її живцем ти спалиш,
Бо я її в палаці там замкнув.

Свічка
Диявол! Брешеш!

Ольшанський
Ха-ха-ха! Спізнився.
Даремно ти шукаєш молоду —
За тебе я вінок її розвив.

Свічка
Та подавись цим наклепом пекельним!
(Убиває його)
Її вінка хоч би й торкнувся ти,
А чистоти його не заплямуєш.
То де ж вона?.. Шукать її мерщій.

(Поривається ліворуч)

Але в цю мить Чіп, Капуста та інші вносять на ношах непритомну Меланку. Ліва рука безживно звисла, праву вона притисла до грудей і держить в ній свічку й наказ. Шлюбний її убір подертий і заплямований, коси розпущені й звислі, на лиці кров.

Свічка
Меласю, люба! Ластівко сердешна!
Сюди мерщій! Де ви її...
Де ви її знайшли? Єдина, люба!
Вона в крові!

Ноші становлять посередині кону.

Чіп
Ми скрізь її шукали,
Палац горів... Замкнув її той кат...
І вже з пожежі ледве врятували —
Та, мабуть, пізно. Сволоком якимсь
По голові небогу зачепило.

Свічка
Ні, ні, брехня! Не вірю, щоб її...
Не вірю, щоб її я не побачив
І голосу голубки не почув.
О, подивись, о, подивись, благаю.
(Цілує її руки)
Твій милий тут... за кого стільки мук
Ти, дівчино нещасна, прийняла...
Води, мерщій . Несіть води мерщій!

Капуста
Дивись... дивись, неначе ворухнулась.

Меланка розплющує очі.

Свічка
Меласю! Рідна!

Меланка
Любий! Ти живий?..
О любий мій!.. Яка ж... тепер... я рада...

Свічка
Голубонько! Голубонько моя!

Меланка
Тебе з тюрми... хотіла врятувати...
Пішла до них... він обіцяв мені
Дивись... наказ... як свічку донесу...
Я донесла... А тут мене схопив...
Той каштелян...

Свічка
Яка ж пекельна мука!
Утішся. Вбив я кривдника твого.

Меланка
Ні, ні. Не бійся... він мене... не скривдив...
Боролась я...

Свічка
Дитиночко моя!

Меланка
Твоя навік... Коханий... любий... мій...
Всю ніч тебе... шукала... а тепер...
З тобою знов... на нашому... весіллі...
Свою Меласю... поцілуй... прощай...
І свічку цю... що я тобі...

Вмирає.

Свічка
Меласю! Рідна! Зіронько моя!
Не покидай! Не покидай мене!
Не дише, вмерла... О, яка ж це мука!
(Ридає, схилившись на її ноги)
Навіщо ж я?.. Навіщо ж я живий?..
(Підводиться, бере в руки її голову. Тихо, з глибоким
сумом, ніжно)
Заснула ти... А на устах твоїх
Така усмішка жалісна... і тиха...
І слізонька застигла на очах...
(Цілує її)
Бідняточко... голубонько бездольна...
Яку ж ти муку мусила знести.
Коли пила свою весільну чару,
Для милого наділа цей убір
І свічку цю вінчальну засвітила..
І ось в крові, в багні весільна сукня,
І згасла свічка, як твоє життя
(По хвилі мовчання вже з запалом)
Та не сумуй! Немарно ти терпіла
І свічку цю немарно берегла.
На честь твою, моя голубко мила,
На честь тих мук, що ти перемогла,
Ми знов її засвітим, як на свято,
На помсту та на волю з тих огнів,
Що на своїх гнобителів проклятих
Сьогодні гнів народний запалив.
(Бере з рук Меланчиних свічку й запалює від смолоскипа)
Умерла ти... і твій убір чудовий
В крові й багні, як прапор на війні.
Та живі ми! До помсти, до будови
Нам не потрібні шати осяйні.
Кіптявою укриті ми і потом,
В буденних свитах кинемось на бій,
А переможем —знову до роботи...
І ось тоді засвітим огник твій.
І свічка ця, що ти життям купила,
Крізь дикий терн та бурю пронесла,
Що ми огнем повстання запалили,
Хай світить нам привітна і ясна.
Прощай, голубко!
(Ніжно цілує її в уста).
А тепер на приступ!
До помсти всі! До волі! До борні
На честь її по цілому геть місту
Засвітимо весільні ми огні!

Кидається з піднятим мечем у глибину, всі за ним.
Завіса

1 Саксон (саксонське зерцало) — збірник феодального німецького права, укладений близько 1230 р. В ньому відбито інтереси феодалів.
2 Окремий випадок (лат.).
 
© www.Tvory.net.ua