Головна сторінка

Шкільні твори з української та зарубіжної літератури

Добавить свое объявление
Загрузка...
Українська література
Перелік українських письменників
Біографії українських письменників
Твори з української літератури
Твори з розвитку мовлення
Статті з української літератури
Підручники з української літератури
Скорочені твори з української літератури

Зарубіжна література
Перелік зарубіжних письменників
Біографії зарубіжних письменників
Твори з зарубіжної літератури
Статті з зарубіжної літератури
Підручники з зарубіжної літератури
Скорочені твори з зарубіжної літератури
 

ОСТАП ВИШНЯ
Дика коза


Ю. В. Шумському

Благородна тварина - дика коза.

Благородна i своєю постаттю, коли, струнка й нiжна, стоїть вона серед кущiв лiщини або на зеленiй квiтучо-пахучiй галявинi лiсу нашого чарiвного чи коли, спустившись до Сули, до Росi, до Горинi, грацiозно нахилившись, студену воду п'є.

Благородна i в стрiмкому вихорi-льотi, коли, налякана, не бiжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи помiж дубо-клено-ясенових стовбурiв…

А ще благороднiша вона тим, що через неї i завдяки їй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника - людини, якiй є назва браконьєр. Браконьєр - це, власне кажучи, людина тiльки зверху: в неї, коли починати знизу, - двi ноги, черево, груди, двi руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на головi.

У баньках (у людей цi штуки звуться - очi) нема нi радостi, нi суму, самi тiльки хитрощi. У людей очi дивляться, а баньки в браконьєра - бiгають.

Серця в браконьєра нема. Замість серця в нього торбочка з м'язiв.

Торбочка ця в нього спецiально для того, щоб сильно дуже калататися, коли хтось тюкне.

Оце й є - браконьєр.

Так ще раз кажемо, дика коза допомагає виявляти серед людей отих вилюдкiв-браконьєрiв, хоч i платить за це своїм життям.

Дику козу полювати заборонено.

Тiльки з особливого дозволу можна одстрiлювати певного часу самцiв-цапiв, а браконьєровi закон не писаний, вiн iде в лiс i винищує i цапiв, i кiзочок, i маленьких козеняточок.

Нам нiколи не доводилося бачити браконьєра за його пiдлою роботою, але ми уявляємо собi, як може лупати вiн своїми баньками, коли кiзочка дивиться на нього своїми печальними-печальними, повними слiз очима i вмирає…

І яка школа, що її благородство не дозволяє їй плюнуть тому звiровi межи його баньки?!

Браконьєр - хитрюща бестiя.

Юрiй Васильович Шумський, чудесний артист i чудовий охотник, - дехто, примiром, каже, що вiн охотник кращий, нiж артист, дехто тої думки, що з нього, навпаки, артист далеко кращий, нiж охотник, а ми - такого погляду, що коли вiн такий охотник, як артист, то таки справдi вiн прекрасний охотник, - так Юрiй Васильович розповiв нам таку пригоду.

- Зайшов, - каже, - якось до мене земляк.

- Приїздiть, - просить, - та й приїздить до нас у Дзвонкове пополювати. А то чомусь увесь час в степах України охотитесь.

Зiбрались ми кумпанiєю й поїхали. Поїхав, - каже Юрiй Васильович, - я й зо мною Платон Кречет, Галушка й дзвонар Квазимодський iз собору Паризької богоматерi. Приїхали ми у Дзвонкове, зупинилися в земляка, перекусили - й зразу в лiс. Тiльки-но в лiс увiйшли, коли це - бббах! - i недалечке. Ми туди. Зирк на галявинцi хтось бiля вбитої дикої кози вовтузиться. Я як крикну:

- Стiй!!

Ви ж самi розумiєте, що робиться з браконьєром, коли вiн почує "стiй!" Це на нього так впливає, як батiг на рисака. Вiн за козу i - в довгої. Ми за ним! Усi вчотирьох! Галушка з Квазимодським трохи вiдстали, а я та Кречет по п'ятах за ним. Прибiгаємо в село, помiтили в яку хату вiн ускочив. Убiгли й ми в його хату, ну, може, хвилин через три, як ускочив вiн.

- Де коза?- питаємо.

- Яка коза?

- Дика коза, що ти в лiсi тiльки що вбив?

- Та я й у лiсi не був!

Жiнка його над колискою стоїть, нахилилася, дитину годує.

- Люди добрi, - озвалася жiнка, - таж вiн iз хати нiкуди не виходив!

Ми шукать. I в печi, i на печi, i пiд полом, i в миснику, i за мисником, i в помийницi, i в дiжi, i в сiнях, i в комiрчинi - нема!

Ми й у коморi, i в хлiвi, i в свининцi, i пiд свининцем - нема!

Пiдбiгли Галушка з дзвонарем Квазимодським, - та всi вчотирьох по всiх закутках, по всiх закапелках.

Облазили скрiзь, де можна, де й не можна - нема!

Увiйшли ми в хату, вiдпочили i знову до хазяїна:

- Де?

- Та чого ви, - каже, - до мене присiкались?! У лiсi я не був, нiякої я кози не вбивав!

Тодi я вже до нього ладиком:

- Слухай, - кажу, - чоловiче! На власнi ж очi всi ми бачили, що козу ти вбив, що з козою ти додому бiг i з козою в хату вскочив! Де вона, кажи!

- Та то ви помилилися! То, може, сусiда, а не я! Я вдома сидiв!

- Нi, - кажу, - не сусiда, а ти!

Та, вже ви знаєте, i злiсть мене бере, та й цiкавiсть розпинає, де можна козу так заховати?! Ми ж усе облазили i не знайшли.

Тодi я йому кажу:

- Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого тобi не буде, коза залишиться тобi, - скажи, де ти її так заховав, що ми знайти не можемо? Де?

Вiн довго думав та й каже:

- А нiчого не буде?

- Та нiчого! Слово даю!

Тодi вiн до жiнки:

- Покажи!

Жiнка його вiдхилилася вiд колиски:

- Ось вона! Я її груддю годую!

Пiдходимо: справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй матернiй позi весь час стояла браконьєрова дружина.

- Отакi браконьєри! - закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський.

Хитрюща бестiя - браконьєр. I шкiдлива бестiя - браконьєр.

Та проте й з ним боротися можна.

Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися.

Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка.

- Драстуйте, - привiтався я.

- Драстуйте! Давненько вас не чуть!

- Занiколилося, - кажу. - А Максим же, - питаю, - де?

- В оборi порається. Зараз увiйде!

- Чи не можна, - питаю, - у вас молочка?

- Е! Молочка?! "Не видоїли бичка!" - вiдповiдає Максимиха.

Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам!

А вона до мене:

- Нема, - каже, - молочка! Коза корову з'їла!

- Як?

- А так! - каже.

Коли ось i Максим у хату.

Привiталися.

- Давненько, - кажу, - вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у мiстi буваєте, чому не заходили? Ранiше було частенько навiдувались!

А жiнка од печi:

- Козу полював!

Я сиджу й нiчого не розумiю.

Максим махнув рукою:

- Та!

- Що таке, - питаю, - Максиме? Розкажiть!

- Три роки дику козу полював! - ще раз махнув вiн рукою.

- Три роки? Як це - "три роки"?

- А так.

- З рушницею?

- Та де там з рушницею!!

- Аз чим?

- З iзоляцiєю.

Та й розповiв менi Максим таку iсторiю:

- Пiшов я з рушницею в лiс, може, думаю, де зайця пiднiму. Вийшов на личакову поляну, зирк! - а передо мною, ну, не далi, як до комори, стоять двi й дивляться на мене. Отут у мене як затiпається! Не витримав: приложився - ббах! - одна на мiсцi! А друга втекла! Я бiжу до неї i свiту пiд собою не бачу! Прибiг, здiймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! Нiчого й не бачу, нiчого й не чую! Коли хтось по потилицi менi як шарахне, так я своїм лобом об козинячий тiльки - лусь! А в очах огники тiльки - блись! блись! блись! Отямився, а передо мною лiсничий. Ну, далi самi вже знаєте: суд i три роки з iзоляцiєю!

- З iзоляцiєю та ще й без корови! Бо поки його три роки за козою носило, я й корову продала! Охотник! - додала з притиском Максимиха.

- I рушницi нема? - питаю.

- Та на лиху годину ота рушниця?! Як i пiду коли-небудь на козу, то тiльки з жiнкою i тiльки на Житнiй базар!

- Навчило одного браконьєра, - подумав я сам собi. Можна їх усiх, браконьєрiв, навчити, треба тiльки як слiд за це дiло взятись.

Полюють дику козу здебiльша загонами, гучками. Облавою, одне слово.

Робиться це з дозволу вiдповiдних органiзацiй, колiї провадиться так званий одстрiл цапiв-самцiв.

Для охотника труднощi полювання на козу полягають у тому, щоб не помилитись i не бахнуть замiсть цапа козу-самицю.

- Ну, а як ти його в лихої години розбереш, коли воно повз тебе не бiжить, а стелеться, летить i на мушцi воно в тебе одну мить, - скажiть, як ти розбереш, чи коза воно, чи цап?! Прибрiхують тi мисливцi, що кажуть: - Я, мовляв, нiколи не помилюсь! - з сумом казав менi оце якось прекрасний, досвiдчений, старий уже мисливець. - Ну, й трапляються, звiсно, конфузи, коли замiсть цапа дивиться на тебе печальними очима кiзочка… Дуже неприємна та до того ще й кримiнальна справа!

Єдиний, на нашу думку, спосiб не помилитися, чи коза повз тебе летить, чи цап, - такий.

Коли ви помiтите, що десь у кущах щось шелестить, виймайте шматочок хлiбця i, простягаючи його в руцi, кричiть:

- Кiз-кiз-кiз-кiз!

Вона, звичайно, зупиниться.

Ви зразу ж питайте:

- Чи ти коза, чи ти цап? Вона зразу ж вам:

- Я - коза! А цап позад мене летить! Туди дивисьi

Гав тут ловити не можна! Дiалог з козою має бути стенографiчний, iнакше втеряєте цапа.

Трапляються випадки, що цап, зупинившись на ваш заклик - кiз-кiз! - стане перед вами i, щоб вас обдурити, мекне басом:

- Я - коза!

Але в цей час ви встигнете помiтити в нього рiжки й борiдку, коли вiн не поголиться. А є й взагалi цапи без бороди i без рiжок! Тодi вже дивiться туди, куди вам ближче!

І бабахкайте!

Убити цапа - це цiла подiя в життi кожного мисливця.

Траплялося й менi вбивати.

- Заходьте, - запросив мене добрий мiй знайомий i старий охотник, - завтра до мене! Дикого цапа встрелимо! Дозвiл маю!

Я зайшов, зарядивши рушницю "чотирма кулями".

- Рушницю, - каже мiй знайомий, - поки що розрядiть i повiсьте та йдiть сюди й сiдайте, поговоримо!

Щоб довго не балакати, - убив я тодi чи не цiле здоровенне блюдо дикого цапа! Ох, i смачна ж дичина! Хазяйка вже аж кривиться почала! А я б'ю, а я б'ю!

Яка ж благородна тварина - дика коза! I в лiсi, коли стоїть, i коли вона летить-стелеться, i коли вона браконьєра виявляє. Благородна вона й на блюдi!

1946
Добавить свое объявление
Загрузка...
 
© Tvory.net.ua