Головна сторінка

Шкільні твори з української та зарубіжної літератури

Добавить свое объявление
Загрузка...
Українська література
Перелік українських письменників
Біографії українських письменників
Твори з української літератури
Твори з розвитку мовлення
Статті з української літератури
Підручники з української літератури
Скорочені твори з української літератури

Зарубіжна література
Перелік зарубіжних письменників
Біографії зарубіжних письменників
Твори з зарубіжної літератури
Статті з зарубіжної літератури
Підручники з зарубіжної літератури
Скорочені твори з зарубіжної літератури
 

ОСТАП ВИШНЯ
Вовк


Мисливцевi, що йому вперше в життi доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз i назавжди слiд обов'язково запам'ятати стару нашу народну приповiдку:

"Не бiйсь вовка, - сiдай у хатi".

Вовк-хижак i хижак лютий, кровожадливий, - проте боятися його нема чого.

Кiндрат Калистратович Моргниоко давнiй і досвiдчений убийвовк, - так вiн усiм розповiдав i всiх учив, що вовк - звiр надто полохливий i боязкий.

- Ось послухайте, - казав усiм Кiндрат Калистратович. - Живу, як знаєте, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину нiби налягає. От вовк i нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночi пiд стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно, гвалт, - вiвцi: "ме-е-е!" та й у хлiвi, - а хлiв поруч, - корова в рев! Я почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз мене пiд стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за хвiст, а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така вже, звинiть, неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр крiпко полохливий!

А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу полохливiсть, бо хто знає, яка б "неприятнiсть" вийшла, коли б вовк зненацька вхопив Кiндрата Калистратовича, ну, не за хвiст, а взагалi ззаду… А Кiндрата Калистратовича ми всi знали за хоробру i сильну духом людину.

Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз кажемо:

"Не бiйсь вовка!"

Полювати вовка - це для мисливця i честь, i обов'язок, бо хто ж таки не почервонiє й очей долу не спустить, коли йому скажуть:

- Сидите ви тут, сидите, охотниками прозиваєтесь, а у Вербовому хуторi вчора вовки трьох овець зарiзали та телицi лiвий задок од'їли.

- А де це Вербовий хутiр?

- Од Зачепилiвки кiлометрiв не бiльш як п'ять буде. Як доїдете до могили, так дорога влiво пiде, тiєю дорогою й їдьте. Ярок переїдете, берiть праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, якраз у Вербовий хутiр i в'їдете…

- А вовки хiба в самому хуторi?

- Ну, на хуторi спитаєте кривого Степана, - вiн знає, де вовки. Той усе на свiтi знає. Давнiй охотник, тiльки правов не вибрав.

- Чи не в Перещепиному це лiсi? - кидає Кiндрат Калистратович.

- Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж їм бiльше бути, як не в Перещепиному… I лiсу чимало, i самi ж вам ярки та балки. Тiльки в Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?

- Закурюйте?

- Так почекайте, - устряв знову Кiндрат Калистратович. - Як у Перещепиному, так чого ж нам тодi до Вербового хутора їхати? Перещепине - воно ж бiля Розлогого хутора, а Вербовий - так вiн же бiля Кучерявої балки… То, може ж, то вовки з Кучерявої балки?

- Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звiр! Правильно! Тiльки в Кучерявiй! Густа балка i чималенька балка. Ох, i вовка там! Як завиють, - волосся дротом!

- Так тодi давайте до Вербового вдаримося! Це - в Кучерявiй!

- Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спитаєте кривого Степана, - його всi там знають. Той вам i розкаже, й покаже. Вiн усе знає, бо охотник давнiй, от тiльки що оце тепер правов не вибрав.

- Ну, поїхали! Прощавайте! Спасибi, що сказали!

- Щасливої! Пiдсипте ще махорочки! Запашна махорка!

- Закурюйте!

- Спасибi. Так, як ярок переїдете, берiть зразу понад ярком, i аж до самого Вербового. Три ж овечки й телиця, - государству ж збитки якi. Нiззя, треба винищити. Бувайте здоровi!

II

Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.

- Тррр! Драстуйте, бабусю!

- Драстуйте!

- Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?

- Кривий Степан?

- Еге! Охотник!

- Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн… Одна… Друга… Третя… Четверта… П'ята… Шоста… Сьома… за четвертою хатою повернете в уличку. Тiєю вуличкою у самiсiнький двiр так i в'їдете.

- Спасибi, бабусю!

- Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.

- Та то вже як там буде!

За четвертою хатою вулички нема. Стали.

Бабуся кричить:

- Та куди ж ви? Вже проїхали!

- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!

- Дивись, а я думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку і прямiсiнько в двiр.

- Драстуйте, Степане! як вас?…

- Iванович…

- Степане Iвановичу! Це ви охотник?

- Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить. Без правов. Не охочусь тепер…

- Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?

- Ні, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки що… Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько… Лисичку iнодi торохнеш… Буває…

- А троє овець хто зарiзав?

- Троє? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не вiвцю, а кабанчика…

- А телицi зад хто од'їв?

- Що ви, товаришi? Це - брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що цiлi зади од'їдать… Хто ж це вже пiдкопується?!

- Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!

- Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони - "зади од'їдають"? Хай знiмають, коли не вiрять!

Розтлумачуєте, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович заспокоюється.

- Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?

- Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби виють. I що справдi нiби комусь зад од'їли… Не знаю тiльки кому - чи телицi, чи комусь iншому…

III

- Поїдьмо, товаришi, на Попiвське! Може, там справдi щось органiзуємо, - каже Кiндрат Калистрато-вич. - Там-таки справдi бували облави на вовкiв i там-таки є справжнiй мисливець, бо має i прапорцi, i зможе зiбрати гучкiв-загонщикiв, i знає, де поставити на номера. А я як фахiвець у цiй справi навчу вас, як полювати вовкiв облавою.

- Поїдьмо! Забились, так уже поїдемо. Сьогоднi, може, вже не встигнемо, ну що ж, лишимося, завтра й пополюємо!

Поїхали.

Кіндрат Калистратович, давнiй убийвовк, розповiдає про вовчу облаву.

- Ой, цiкава ця штука, товаришi, облава на вовка. Вовк залягає на день у густiй хащi i там лежить до ночi i тiльки вночi виходить од'їдати телицям зади, рiзати овечки та лошата. Досвiдчений охотник заранi вже знає, де вони є, бо прислухається до їхнього виття, а то й сам, виючи по-вовчому, викликає їх на вiдповiдь, щоб уже напевно знати, де саме вони лежать. Коли це все вже вивчено, тодi призначається облава. З'їздяться мисливцi, заранi сповiщаються загонщики, з двох бокiв те мiсце обтягується шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного боку, де прапорцiв нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти, здалека, заходять загонщики, запускаються, коли єсть, собаки… Звiр пiде на охотникiв, убiк вiн не побiжить, бо боїться прапорцiв… От, значить, обложили, стали. Загонщики чекають знака, коли починати… У лiсi тихо-тихо… Iнодi тiльки трiсне гiлочка, упаде шишка, стук-стукне дятел…

Ви стоїте й "прочiсуєте" зором свою територiю: де стежка, де галявина, - щоб заранi вже знати, як бити вовка, коли вiн пiде - чи просто на вас, чи, може, трохи праворуч чи лiворуч. Ви ж знаєте, що й праворуч, i лiворуч на номерах вашi товаришi-мисливцi. Отже, щоб не допустити його на їхню територiю, а щоб вовк був ваш! I тiльки ваш! От почалися гони. Крик, шум, гам. Трiщить десь лiщина, гавкають собаки, стрiляє старшина загонщикiв… Не лiс там у загонщикiв, а пекло. - Га-ла-ла! Тю! Го-го! Ух! Ох! Та-ра-ра-ра! - Пекло це прямує на вас. Отут уже держiться. Тут уже кожний трiск гiлки - то трiск усiх ваших нервiв. Падiння шишки з ялинки - атомна бомба. Стрибок зайця - мiнiмум стрибок жирафи. Лисиця - тигр. А ви ж зайцiв i лисиць не стрiляєте. Боже борони! Найтяжчий злочин - стрiляти на вовчiй охотi в щось iнше, крiм вовка. I от, нарештi, iде вiн. Я його, товаришi, не тiльки на око впiзнаю, я його ходу за сто метрiв знаю, я чую його єством своїм усiм. I от - мiж кущами - мельк! - сiре. Раз на мене - вважайте, що вовка нема. З першого пострiлу. А там iще - пострiл, там пострiл. А якась роззява то й не помiтить. А дехто, помiтивши вовка, - на грушу. Буває й таке. А дехто й собаку, замiсть вовка, стукне. Буває й таке. Наближаються гонщики:

- Скiльки взяли?

- Трьох!

- Скiльки пройшло?

- Два!

- Ех, ви! Як же це ви зiвнули?!

I от тодi на узлiссi оповiдання про колишнi облави…

- А тодi, пам'ятаю…

- А тодi…

- А раз…

Та що там говорити…

Кiндрат Калистратович аж упрiв, оповiдаючи про вовчу облаву. Очi йому блищать. Почервонiв увесь.

Слухачi зачарованi…

IV

Iдете, значить, ви на Попiвське.

Обабiч дороги, аж ген-ген - куди око дiстає, закучерявилися зеленi вруна колгоспної озимої пшеницi.

А за зеленями, на пагорках, чорнiє, нiби воронове крило, колгоспна зяб…

Аж ось мчить з гори вiз. Кобильчина летить галопом. На возi стоїть громадянин, кашкет йому набакир, в лiвiй руцi вiжки, а в правiй - батiг, що загрозливо навис над кобильчиною:

- Н-н-н-о! Н-н-н-о!

- Куди летиш, дядьку?

- Вовк!

- Де?

- Отам, на горi, на пшеницi! Мишкує! Н-н-но! Кiндрат Калистратович, як старий i досвiдчений убийвовк, резюмує:

- Нiчого вдивительного нема! Може бути! Старi вовки, розлюченi, що нiчого не бояться, iнодi виходять i вдень помишкувать на поле. Буває. Сiпни, Петре, конi, може, справдi побачимо…

Пiдтюпцем вибираєтесь на гору. Праворуч од дороги пшениця пiшла схилом до рiчечки. За рiчкою весь у вербах невеличкий хутiрець.

- Он! - аж скрикнув Кiндрат Калистратович. Справдi, серед великого лану озимої пшеницi стоїть сiрий звiр. Вiн нахилив голову i щось нiби винюхує. Потiм починає гребти лапою землю.

- Хлопцi! - шепотить Кiндрат Калистратович. - Один стрибай тут i, пригнувшись, до рiчки. Другий iзстрибуй трохи далi. Петре Iвановичу, ви станете отам за пагорком, а я спущусь до он тiєї вербички. Поволеньки сходьтесь i наганяйте його на мене. Я не промажу. А ти, Петре, їдь собi потихеньку дорогою та спiвай, щоб вiн на тебе поглядав. Пiшли.

Всi, попригинавшись, розбiгаються, як наказав старий i досвiдчений убийвовк Кiндрат Калистратович, i починають оточувати звiра. Звiр, видать, не дуже полохливий, бувалий звiр, бо не видно, щоб дуже нервувався. Побачивши, що до нього наближаються люди, вiн потихеньку почав одходити, i тодi тiльки, як гарячий Петро Iванович, не витримавши, побiг за ним, - легеньким скоком подався на хутiрець, прямiсiнько на Кiндрата Калистратовича.

Пiдпустивши звiра метрiв на п'ятдесят, Кiндрат Калистратович вистрiлив.

Звiр дико зааяяйкав, пiдстрибнув i вдаривсь об землю.

Кiндрат Калистратовнч його вдруге… Раптом iз садка крайньої хати одчайдушний крик:

- Тату! Нашу сучку вбили!

I на пострiли, i на крик вибiгають чоловiка з п'ять хуторян…

Тут дозвольте хвилин на п'ять перервати оповiдання…

А через хвилин п'ять ясно вже було все:

- П'ятдесят i не менше!

Зiйшлися на тридцяти.

- Та заберiть семеро цуценят, бо чим я їх годуватиму!

Їдучи далi, Кiндрат Калистратович говорив:

- Нiчого вдивительного нема, що вовк виходить i вдень мишкувати на поле…

А подумавши трохи, нiби сам уже до себе, додав:

- Тiльки ж той був без цуценят.

1945
Добавить свое объявление
Загрузка...
 
© Tvory.net.ua