Головна сторінка

Шкільні твори з української та зарубіжної літератури

Українська література
Перелік українських письменників
Біографії українських письменників
Твори з української літератури
Твори з розвитку мовлення
Статті з української літератури
Підручники з української літератури
Скорочені твори з української літератури

Зарубіжна література
Перелік зарубіжних письменників
Біографії зарубіжних письменників
Твори з зарубіжної літератури
Статті з зарубіжної літератури
Підручники з зарубіжної літератури
Скорочені твори з зарубіжної літератури
 

Нові скорочені твори


БОГДАН ЛЕПКИЙ

 

Мишка

(Казка для дітей; для малих і великих)

Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик.

В самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне. Ніхто з людей не заглядав туди. О, люди, — це дуже цікаві сотворіння! Мишка боялася людей.

Коли на хаті не видно було ані одного чобота, висувала головку, зиркала направо й наліво, і скоренько, ренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну і двері. Шу-усть! — і вже на подвір'ї.

Там не боялася нікого. Ні пишно вбраного когута, що ходив, мов жандар, ні круторогого вола, що лежав біля стайні, мов гора, і румигав, ні господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею, а язиком ще голосніше, ніж терлицею, — нікого! Бігла на поле.

Там стрічалася з своїми сестрами, із міста. Ці були луже бідні: худі, голодні, миршаві.

Розказували, що тепер у них в городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. Ніде ні крушннки хліба, ні одної крупинки, нічого.

А наша мишка на те до них:

«У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так із привички, щоб подивитися на світ, бо у норі скучно. Все з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув. О, мій господар дуже страшний. Його всі бояться. Колись тут двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі, коптить. А м'ясо їдять. Добре їдять. Вночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші. Гроші ховає у ящик під ліжком, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазить двоє людей і з хати виносять м'ясо, масло, яйця, крупу і сало. Таке чутке сало, що аж в носі вертить...»

«Не говори, сестричко! — перебивають городські мишки. — Не говори, бо нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає».

Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше:

«А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його полевою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату. Тиче жінці гроші під ніс і каже: «Що, гарно пахнуть? Х-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо».

І ховає гроші у ящик під ліжко. В цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато».

«А господиня?» — питають цікаві мишки.

«Господиня ходить тепер, як паня. Які у неї сорочки, які кружева — пфу! Пахучим милом вимивається».

Городські миші вірити не хочуть. «Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми...»

Наговорившися доволі, мишка вертає домів.

Перетиснеться крізь двері, як тінь майне попід стіну і шу-сть! до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко.

Їм не до того.

Раз якось вертає наша мишка і чує — в хаті чужим духом пахне.

Знялася на задні лапки — заглядає.

Перше побачила великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, липі шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі.

«Це одна з тих із міста, — погадала собі мишка. — Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо».

А жінка говорила, мовби за трумною ішла:

«Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати? Най би хоч перед смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж — мати. Я вам цього, спасителько моя, во віки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені Боже дай спокійно сконати, що принесу...» А господиня:

«Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не запустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте в наших сусідів. Може продадуть; вони на гроші ласі і рідного батька продали б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б».

Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чим скорше побігла до нори.

Мишка вирішила згризти ті гроші, через які стільки шкоди.

Одної днини каже господар до своєї жінки: «Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок, двоє — троє телят, підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати стільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна».

Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... брови підлізли вгору, волосся дубом стало.

«Погризли, погризли, погризли!»

«Що? Де? Коли? — питалася жінка.

«О, дивися! О!»

І вона теж встромила ніс у ящик: «А-а-а»!

«Це ти тому винна, це ти!»

«Всьому я винна, всьому я...» — плакала жінка.

А господар кричав: «Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!»

І кинувся на неї з кулаками.

Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей, і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті.

 

Твори Б. Легшого, як і О. Стороженка торкаються проблеми сутності щастя. Щастя примарне і невловиме для героя «Цвіту щастя», але для мишки має цілком зрозумілий сенс — у добрі й милосерді, у прагненні бути корисним для інших людей.



НазадЗмістВперед



 
© www.Tvory.net.ua