АРХАЇЗМИ – Теорія літератури

ЗМІСТ

АРХАЇЗМИ

Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас­ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П’ять:

1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець.

2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска.

3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове.

4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різнять­ся однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний.

5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя).

В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою:

1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утри­мання» (І. Ле);

2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприк­лад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький);

3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої під­ несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина);

4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече…» (І. Котляревський).