ЩОДЕННИКИ – Теорія літератури

ЗМІСТ

ЩОДЕННИКИ

Щоденники здавна існують в українській літературі. Класичними зразками цього жанру стали «Журнал» Т. Г. Шевченка, а в літературі XX сторіччя щоденники В. Винниченка, П. Тичини, О. Довженка, Остапа Вишні, М. Драй-Хмари, В. Стуса. Це щоденні або ж такі, що не мають певної періодичності, записи автором певних подій, учасником і свідком яких він був. Жанрова специ­фіка щоденників полягає в тому, що в них відсутній єди­ний сюжет, немає єдиного спільного ідейного задуму. Естетичної цілісності щоденникам надає сам автор. Його роздуми день за днем нанизуються на єдиний стрижень, у результаті чого щоденник набуває певної, досить умов­ної закінченості. Нормою в цьому жанрі є уривчастість, фрагментарність, необробленість оповіді, стилістична не­завершеність фрази. «Письменницький щоденник, — від­значала дослідниця цього жанру Н. Банк, — постійно вбирає в себе ознаки різних прозаїчних і поетичних жанрів, але зовсім не просто їх механічно додає». Щоден­никам притаманне зведення воєдино фотографічного спо­стереження над життям і широке узагальнення дійсності.

Г. Костюк виділяє чотири жанрових типи щоденників. По-перше, це щоденники, автори яких «обдумано пишуть з розрахунком на публікацію. У таких записах вони оми­нають свідомо різні особисті, побутові, часто прикрі й негативні деталі, навіть і суспільні дрібниці, та акцентують уяву… на головних питаннях часу, визначаючи своє місце в ньому». Своє ставлення до подій навколишнього життя автори подібних мемуарів, а до них Г. Костюк за­раховує Т. Шевченка, Л. Толстого, А. Жіда, висловлюють у публіцистичних чи філософських коментарях або відсту­пах. По-друге, це щоденники, що містять «нотатки глибоко особисті, виповнені інтимними фактами, переживання­ми, почуваннями, побутово-психологічними сценами, часто оголеними, дразливими, „непристойними”». Зовніш­ній світ, вважає Г. Костюк, таких авторів не цікавить. Набагато більший інтерес викликають у них власні пере­живання, пристрасті, болі, трагедії. По-третє, серед що­денників трапляються й такі, котрі схожі на «докладні, але сухі, телеграфні нотатки: місцевість і дата перебування, інколи — дата і місце зустрічей, усякі події, факти, дрібні епізоди, дні, логічно ніби між собою не пов’язані, для читача незрозумілі». Публіцистичні чи філософсь­кі пасажі тут зайві. Американський літературознавець як приклади подібних щоденників називає твори М. Куліша та М. Шагінян. По-четверте, трапляються щоденники, властиві переважно письменникам. Це нотатки щоденних спостережень, записи рідкісних вуличних висловів, народ­них говорів, професіоналізмів, схоплених характеристичних портретів, пейзажів і навіть нових тем, інколи з розгорну­тою схемою сюжету. Саме такими щоденниками Г. Костюк вважає записні книжки М. Коцюбинського.