МИЛІСТЬ БОЖА – Прокопович Феофан

Прокопович Феофан
МИЛІСТЬ БОЖА
Це перша українська п'єса, в якій відтворено події народно-визвольної війни 1648—1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького. Вона написана і поставлена на сцені в Київській академії 1728 р. до 80-річчя початку народно-визвольної війни. Дослідники приписують н викладачам поетики і риторики в Київській академії в ці роки — Феофану Трофимовичу або Іннокентію Неруновичу, Ідейно-художній зміст драми підпорядкований ідеї патріотизму, пройнятий вірою в майбутнє України, 3 ряду монологів глядач і читач довідуються про хід війни та її переможний кінець, про повернення Богдана Хмельницького до иєва, його урочисту зустріч. Перемоги Богдана Хмельницького пояснюються в драмі як прояв Божої милості. Таке трактування історичних подій — данина традиціям шкільної драми. Автор драми «Милість Божа», йдучи в руслі передових ідей свого часу, прагне протиставити Богдана Хмельницького як захисника інтересів широких народних мас не тільки польській шляхті, а й старшині, яка по закінченню визвольної війни 1648—-1654 рр відійшла від народу і прагнула визискувати його. Цей мотив звучав особливо актуально, оскільки в час написання і вистави твору становище трудящих мас значно погіршало. Загалом драма «Милість Божа» правильно відбивала настрої українського народу XVIII ст., у чому її особлива цінність.
(Уривки)
МИЛОСТЬ БОЖІЯ,
УКРАЇНУ ОТ НЕУДОБНОСИМИХ ОБИД ЛЯДСЬКИХ ЧРЕЗ БОГДАНА ЗІНОВІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО,
ПРЕСЛАВНОГО ВОЙСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ГЕТЬМАНА, СВОВОДИВШАЯ, І ДАРОВАННИМИ ЄМУ НАД ЛЯХАМИ ПОБІДАМИ ВОЗВЕЛИЧИВШАЯ, НА НЕЗАБВЕННУЮ ТОЛИКИХ ЄГО ЩЕДРОТ ПАМ'ЯТЬ РЕПРЕЗЕНТ0ВАННАЯ В ШКОЛАХ КІЄВСЬКИХ 1728 ЛІТА
ДІЯ І
ЯВЛЕНІЄ 1
Богдан Хмельницький оплакує козацьку долю.
Гей вже нашої слави занепад
послідній,
Чого в світі живучи, дождав
козак бідний!
Уже так козакуєм ми всі під
ляхами,
І чого вже не роблять ляхи нам
з жидами!
Честь і славу всю нашу в ніщо
обертають,
І імення козацьке згубить
помишляють.
Чи ж ми, ляше, від тебе такого
чекали,
Чи це плата за вірність, що ми
показали,
Як на морі та суші — не раз
так бувало —
Ворогам твоїм роги усім
притирали?
ДІЯ II
Кошовий
Поки сила наша є, поки духа
стане.
Оборонимо себе, вельможний
гетьмане,
Туркам ми і татарві ув очі
ставали
За плюгавців тих, коли бої
починали.
Та хіба ж проти ляхів не
візьмемо зброю
І за біди немалі не рушим з
тобою!
Добре знаєм: нам усім Вкраїна
є мати.
Хто ж не хоче руки їй у поміч
подати,
Матері, що гине, той каміння
твердіший
І від лева-хижака незмірно
лютіший!
Ми не мали і раніш од цього
одмови,
То тим більше і тепер служити
готові,
Будем матір і себе в бою
Хоч помремо, а ляхів підемо ми
бити!
………………………………………….
Хмельницький
Не бійтеся, надію у Бозі
тримаєм
І ворога в надії отій
подолаєм,
А що на службу в церкві ви їм
присягали,
Умову перед Богом належну
поклали,
Скажу: коли не будуть ламать
нашу віру
І добру не порушать у тім вони
міру,
І дійово віддячать за службу
всю нашу,
Ми з ними пити станем добра
повну чашу,
Ну, а коли ту віру свою не
тримають.
То вірності для себе даремно
чекають.
ДІЯ ІІІ
ЯВЛЕНІЄ 1
Україна просить про Божу поміч та сприяння Хмельницькому.
Україна
В моїх безмірних бідах і в
Невисказанній
Хворобі та печалі, в невтишнім
риданні.
Як серце гірко стогне, вже
трохи відради
Від тої є утіхи: в моїй цій
загладі
Мої, нарешті, діти од сну вже
постали
Важкого і байдужість далеко
прогнали
Від себе, а всі разом взялися
гадати,
Щоб матері пропасти дорешти
не дати.
І страх і малодушній від серця
відклали.
Сміливість і безстрашшя відтак
позлучали.
………………………………………….
Богданові моєму з'яви
невимірну
Ти ласку і стовпом стань
міцним і опірним.
Від ворогів жорстоких його
заступивши,
І воїв правовірних моїх
захистивши.
Вчини, щоб ті, которі мене
хотять вбити,
Залишились у брані ганьбою
покриті.
Хай ті зрадіють, которі в тобі
сподівання
Кладуть і допомогу візьмуть у
стражданнях.
ЯВЛЕНІЄ 2
Вість
Не плач, о Україно, не треба
тужити,
Печаль пора на радість вже
перетворити,
Уздріла тебе з неба горішня
зіниця,
Тобі увіч сприяє скрізь Божа
десниця.
………………………………………
0 дивнії побіди твої, а всі тії,
Котрих за Віслу страх був в
ліси прегустії
Розніс, супроти знову всі разом
зібрались
Числом над тридцять тисяч,
вони перебрались
Відтак за Константинів, на
річку Пиляву,
Хотіли повернути свою, бачте,
славу,
З ганьбою та безчестям
нечуваним, вічним,
З наругою своєю, стидов'ям
незвичним
Безтямно у незвісні місця
повтікали,
Як тільки в полі в очі
Хмельницькому стали.
Коня хто, а хто шаблі, вуздечки,
кульбаки,
Хто воза, хто хомута, а хто
і собаки
Чи іншого чого там, аби лиш
дістався —
У страсі поза Віслу відтак
поспинався.
Покинувши добро все: усі свої
рисі,
Соболі, горностаї, вовки, куни,
лиси,
Сибірки, ванни, конви, імбрики,
намети,
Всі срібнії мідниці, фарини,
паштети,
Столи, креденси, цукри і скрині
губили,
Окованих возів там сто тисяч
лишили.
Всі іншії користі тут не
вичисляю,
Були бо незчисленні — напевно
це знаю.
Там досить вже грабунки твої
відтрудили,
Що старости й жиди їх тобі
наробили
Так їхня тая втеча увіч
здивувала
Вождя і вслід за ними в погоню
погнала
До Львова, а Небаба, Нечай,
Півкожуха
І Тиша, збоку йдучи, щоб їх ані
духа
В нас не було, подбали; де їх
досягали,
То честі тобі в славу вони
додавали.
Та не було під Львовом із ким
воювати,
А міста не хотів він даремно
псувати,
Тоді сукна на викуп козацтву
прислали
І вимовлену суму грошей
наскладали.
Вже далі, Україно, Богдан твій
ступає,
Від Львова під Замостя нараз
досягає,
За ним повсюди слава гучная
проходить,
Ім'я його й за море останнє
доходить.
Ляхи у ляк упали, аж тільки
повіють
Вітри, то вже Хмельницький
іде, розуміють.
Такий-то був великий ляхів той
воїтель,
Від Бога тобі даний, Вкраїно,
Збавитель.
Україна
Слова твої чудово мене
утішають,
Коли такії великі побіди
звіщають;
Нехай же за цим словом добро
мені буде,
Нехай Богдан, побідник
великий, прибуде!
Діти українські
Ти, ревністю святої віри
надихнувшись.
Вступить у бій дерзаєш, жаху
не відчувши,
Від ворога, Богдане, ти її
рятуєш
І праведно, достойно з нею
торжествуєш.
Ворога бо пекельні, вражії
навіти
Не можуть христославців
щирих одоліти,
Тож доки буде віра наша
пробувати,
То доти буде слава і твоя
сіяти.