НЕХАЙ І ТАК – Микола Вороний

МИКОЛА ВОРОНИЙ

НЕХАЙ І ТАК
Нехай і так, що я той раб нікчемний,
Що часом падає, щоб підвестися знов;
Та знай і ти, що біль мій — не даремний,
Що він вигоює, витроює любов.
Коли я раб — то раб, що рве кайдани,
Що не скоряється, нести не хоче гніт
. Нехай горять, нехай ятряться рани,
Та крізь криваву млу тих мук я бачу світ.
Як прагну я його, як хочу волі!
Бажанням тим моїм істота вся тремтить,
І прийде час — засяє в ореолі
Душа відновлена і чиста, як блакить.
Бо на вогні, що палить мої груди,
Згорить і ся любов. Кайдани упадуть,
Зітреться й слід колишньої полуди,
І ясний, тихий світ мою осяє путь.
І замість помсти, вороже коханий,
До тебе в серці тім, що ти точила кров,
Зросте чуття високої пошани
І, мов лампади світ,— безгрішная любов.