БАЛАДА – Теорія літератури
Теорія літератури
ЗМІСТ
БАЛАДА
Балада (Прованс, balada, від ballar — танцювати). Первісно – це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. Пізніше – це невеликий фабульний твір, в основі якого лежить певна незвичайна пригода. Тому баладу часто називали маленькою поемою: «балада так належить до поеми, як оповідання до роману» (Г. Шенгелі). Тепер балада — це епічний жанр казкового, фантастичного чи легендарного змісту: «Це сумовиті лірично-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти… з трагічним кінцем».
Балада виникла у XII столітті в народному мистецтві Провансу. Балади писали видатні поети Італії Данте й Петрарка. У Франції це був популярний жанр придворної поезії. В Англії дуже поширилися балади про Робіна Гу-да. Улюбленою стала балада в поетів-сентименталістів і романтиків (Берне, Колридж, Гете, Шіллер, Гайне, Гюґо, Жуковський, Пушкін, Міцкевич).
Українська балада розпочинається з творів П. Гулака-Артемовського («Пані Твардовська», «Рибалка»), Л. Боро-виковського («Маруся»), М. Шашкевича («Погоня»), І. Ва-гилевича («Жулин і Калина»). У другій половині XIX століття до цього жанру зверталися С. Руданський («Верба»), Я. Що-голев («Чумак»), Ю. Федькович («Рекрут»). Значні успіхи в розвитку жанру належать І. Франку («Керманич», «Князь Олег»), Лесі Українці («Калина», «Королівна»). Не цуралися баладного жанру на рубежі XIX—XX століть М. Стариць-кий, П. Грабовський, Б. Грінченко, Дніпрова Чайка, М. Чер-нявський. У літературі нинішнього сторіччя українська балада представлена у творчості М. Йогансена, Є. Плужника, В. Сосюри, Л. Первомайського, А. Малишка, Б.-І. Антонима, 0. Олеся, П. Тичини, Є. Маланюка, І. Муратова, В. Симоненка. В поезії останніх десятиліть до балади зверталися І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, В. Корж, В. Малишко, І. Жиленко. Антологія української балади репрезентована в книзі «Балади», упорядником якої є С. Крижанівський.
Жанр балади у світовій літературі ввібрав у себе ознаки всіх трьох її родів — епосу, лірики та драми. Національною особливістю сучасної української балади є домінуючий ліризм, оповідні елементи в ній відійшли на задній план, і вже не хід подій, а драматизм (часом трагізм) внутрішнього світу героя визначають її жанрові особливості.
Читайте також у цій рубриці
СИСТЕМА ОБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – Теорія літератури
ЗМІСТ СИСТЕМА ОБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення. Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи: а) образи […]
СЮРРЕАЛІЗМ – Теорія літератури
ЗМІСТ СЮРРЕАЛІЗМ Сюрреалізм (франц. surrealisme — надреалізм) — авангардистський напрям у літературі та мистецтві, що виник у Франції на рубежі 1910—1920-х років. Термін «сюрреалізм» належить французькому поетові Гійомові Аполлінеру: він назвав свою п’єсу «Груди Тірезія» (1918 р.) «сюрреалістичною драмою». Сюрреалістичний рух очолює Андре Бретон. У 1919 році разом з Луї Арагоном та Філіппом Суло він […]
Іван Франко – історія української літератури XIX ст.
Українська література Зарубіжна література Історія української літератури XIX ст. Іван Франко (1856 — 1916) Культурно — цивілізаційні й громадсько-політичні ідеї Франка часто живили й навіть визначали зміст багатьох його художніх творів, і все-таки було б великим спрощенням розглядати його художні тексти як маніфестацію політичних ідей, а постаттю суспільного діяча підміняти складну й суперечливу іпостась Франка […]