ДІАЛЕКТИЗМИ – Теорія літератури

ЗМІСТ

ДІАЛЕКТИЗМИ

Діалектизми (від грец. διάλεκτοζ —говір, наріччя) — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета — осика, блават — волошка (південно-західні говори); конопляник — горобець, клювак — дятел (північні говори); баклажан — помідор, калачики — кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує поняття говірки. Обидва поняття досить часто вживаються в синонімічному значенні, але інколи їх розділяють: «Діалект звичайно відрізняється від говірки розміром охопленої ним території (говірка може бути поширеною в межах навіть одного села, а діалект може утворювати сукупність однорідних говірок) і характером спільності, яка пов’язує людей, що знаходяться в постійному й безпосередньому мовному контакті (говірка пов’язана лише з поняттям території)». Діалекти української мови поділяються на три основні групи: північну, південно-схід­ну та південно-західну. За сукупністю мовних ознак роз­різняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. У довіднику сучасної української мови вони класифікують­ся за такими ознаками:

Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця — криниця, гил-тати — глитати, вашко — важко, зора, зорйа — зоря, дієд — Дід, куень, куєнь — кінь.

Граматичні діалектизми різняться від літературної нор­ми оформленням певних граматичних форм: співаєть — співає, буду ходив — буду ходити, я му ходити — ходитиму, їсиш — їси, руков — рукою.

Лексичні діалектизми поділяються на три групи — власне лексичні, етнографічні та семантичні. Власне лексичні — це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко — дядько, кибель — відро, киря — сокира, маржина — худоба, шаркан — буря. Етнографічні діалектизми — це назви місце­вих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (різновид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент), Ґалаґани (вид печива), каварма (страва), ковганка (вид посуду). Семантичні діалектизми — слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загально-мовного: пироги (вареники), базар (майдан), збір (ярмарок), врода (урожай).

Діалектні слова та говірки найчастіше вводяться до тексту твору з метою індивідуалізації й типізації мов­лення героїв, їхньої мовленнєвої характеристики, з метою підкреслення мовного колориту зображуваного, належ­ністю героя до певного побутового середовища, інколи з метою створення комічного враження тощо. Напри­клад: «Мама звелася і поволіклася на постіль. — Семенку, а тепер файно вмийси, і Катруся, і Марія най си вмиють, і побігни в збанок води начерпнути, але не впадь у керни-цу, не хилєйси дуже…» (В. Стефаник, «Кленові листки»).

У XVIII—XIX століттях, тобто в час формування україн­ської літературної мови, письменники часто використовува­ли діалектизми без будь-якого спеціального художнього роз­рахунку, стихійно, як природну для того чи іншого автора форму висловлювання думок, або ж внаслідок недостатньої обізнаності письменника зі встановленими літературними нормами (так звані немотивовані діалектизми). Наприклад: «Чирячка змолоду не раз сиділа у куні, позводила на той світ аж трьох мужиків і усю худобу попереводила на зілля та корінці та на усякі ліки та лічить людей чи від лихоманки, чи від гризі і від заушниць, бо вона змолоду давила зінське щеня; зніма остуду, переполох вилива, злизує від уроків, соняшниці заварює… І чого вона не знала?» (Г. Квітка-Основ’яненко, «Конотопська відьма»). Літературна мова різних націй, зрештою, і постає на окремих етапах істо­ричного розвитку мови внаслідок відбору та закріплення в певній нормативно-граматичній системі ознак одного або кількох діалектів з подальшим розвитком цієї системи, підпорядкованим суспільно- та економічно-значущим ко­мунікативним потребам, які з’являються у процесі історич­ного становлення нації. За визначенням Б. Томашевського, «літературною мовою називається те нормальне мовлення, яке використовується в писемності й виступає як мова спілкування освіченої частини суспільства. <…> Саме норми „правильності” та „чистоти” є визначальними для літературної мови. Ці норми обов’язкові. Володіння цими нормами, їх знання та вміння використовувати і складає грамотність. Літературна мова звичайно протиставляється діалектам, тобто місцевим обласним говорам, і так званому просторіччю, тобто такій формі мови, яка є еквівалентом діалекту в мовленні людей, що користуються літератур­ною мовою: водночас з літературною мовою в родинних, фамільярних, інтимних стосунках користуються ще не нормалізованими формами мовлення, не нормалізованою лексикою, не нормалізованими зворотами, які в цілому називаються просторіччям. Літературне мовлення, на відмі­ну від інших форм, таких як просторіччя або діалекти, є нормалізованим мовленням, до того ж ці норми мають особливий характер. Це те, чому навчають у школах. Коли відзначають правильне або неправильне мовлення, то мають на увазі його правильність або неправильність з точки зору… літературної мови». Важливо усвідомлювати при цьому, що сама протиставленість двох мовних типів — літературного і діалектно-просторічного — не є жорсткою: «Термін „літературна мова” у тому розумінні, в якому він використовується, означає не особливу, самостійну мову, протиставлену загальнонародній, а лише певний прошарок мови, підпорядкований особливим нормам. За своїм харак­тером ці норми сильно відрізняються від тих природних норм, які визначають, наприклад, граматичну систему облас­них діалектів. Ми приписуємо нормам літературної мови властивості особливої „правильності” і „обов’язковості”, на відміну від норм, якими керуються діалекти та просторіччя. <…> Лише літературна мова визначається граматичною, сталою, в той час як мови „народні” вважаються продуктом повного свавілля мовців і саме тому змінюються від міс­цевості до місцевості та з покоління в покоління. Літературна мова є мовою взірцевою, обробленою, такою, що виступає узагальненням увиразнювальних можливостей загально­народної мови».

Українська літературна мова сформулювалася на ос­нові наддніпрянських та східнополтавських діалектів.