МАРУСІ ВІТРОВІЙ – БОРИС ГРІНЧЕНКО

БОРИС ГРІНЧЕНКО

МАРУСІ ВІТРОВІЙ
Мучениці, що спалила сама себе у Петропавловській тюрмі у Петербурзі
Ой не плач, моє серце, ой цить!
Нехай плачуть маленькії діти!
Вже вона у землі тепер спить,
Та, що всіх так уміла любить,
А себе не уміла жаліти.
Вона йшла до ясної мети,
До святого взялась вона діла:
Щоб свободу людям принести,—
І в неволю замкнули кати,
Ту, що волі безщасним хотіла.
Катування темничні страшні
Не лякали: уміла терпіти!..
Але іншії думи ясні
Обняли у тяжкії ті дні:
Вона зважилась більше не жити.
«Не скорюсь я запеклим катам!
Коли жертви недоля схотіла,
Щоб кайдани розбити рабам,
То на жертву себе я віддам
Для свободи великого діла.
Я умру, але так, щоб кати
Не могли тії смерті сховати;
Щоб навчилися муки нести
Ті, що йдуть до святої мети,
Щоб навчились за волю вмирати!
Мій народе безщасний, прощай!
Тобі щастя хотіла я дати...
Все, що можу,— зроблю я, нехай
Воно прийде у рідний наш край
Над моєю труною витати!»
І зросивши одежу пальним,
Героїня себе запалила...
Сталось тіло стовпом огняним:
Оддала себе мукам тяжким
Для свободи великого діла!
Вмерла, вмерла, свята і ясна...
О, навчіться ж од неї, навчіться!
Хай ця жертва страшна, вогняна
Вас до бою веде хай вона,
Щоб з тиранами лютими биться!
Ой не плач, моє серце, ой цить!
Нехай плачуть маленькії діти!
Нам не плакати треба — робить!
Краще зовсім на світі не жить,
Ніж рабами довічними жити!