Олександрія – МИКОЛА ЗЕРОВ

МИКОЛА ЗЕРОВ

Олександрія
Згасає день, і море вечоріє,
Пасатний вітер нам вітрила рве,
І чорний корабель спішить-пливе
До портових огнів Олександрії.
Он в сутіні велике місто мріє,
Двигтить і дихає, немов живе,
0 серце світу, муз житло нове,
Наш Геліконе, наша Пієріє!
Ми скрізь були, нас вабив світ сирен,
Сарматський степ, і мармури Антен,
І Сапфо чорна скеля на Левкаді;
Але ніщо не хвилювало так,
Як Фарос твій, твій білий Гептастадій,
І тінню чорного піднесений маяк.
12.03.1922