КАЗКА ПРО ДЖМЕЛЯ – ОКСАНА СЕНАТОВИЧ

ОКСАНА СЕНАТОВИЧ

КАЗКА ПРО ДЖМЕЛЯ
Джміль жужукає: — Жу-жу,
я кажу тобі, кажу,
брате-джмелю, був я в місті,
в місті тиждень був-пробув,
і не просто був — на рідкість
ким я тільки там не був:
пасажиром у трамваї,
у театрі глядачем,
слухачем в аероклубі,
у кафе споживачем.
Скрізь і всюди мій приліт
викликав аплодисменти.
Признаюсь: були моменти,
що мені крутився світ.
Там за мене ледь не бились,
і зі мною — із джмелем —
всі носились, так носились —
більше, ніж із королем.
Тиждень жив я там, літав,
а води й не куштував,
тільки соки і настої —
тонізуючі напої.
Ночував я у готелі,
не згадаю — чи на стелі,
чи в постелі — бо щоднини
після тої літанини
у вікно я залітав,
падав з крил і засинав.
З ранку раннього за мною
учні бігали юрбою
з криком “ух!”, як на футболі.
В класі сам директор школи
брав мене під окуляр,
ухав: “Справжній екземпляр!”
А в музеї, чуєш брате,
міг я стати експонатом.
Чуєш: легше їм чужого
стрінуть в місті короля,
ніж такого ось живого
симпатичного джмеля.
— Е,— кажу їм, брате-джмелю,-
утечу я із музею.
Я не стану експонатом,
ні гравцем, ні екземпляром.
І не буду пасажиром —
джміль — джмелем —
аж ніяк споживачем
джміль не буде, бо джмелеві
бути хочеться джмелем:
воду пити, мед збирати,
і гудіти, і літати
на роздоллі серед поля —
там, де воля! воля! воля!