КАЗКА – ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

КАЗКА
Як купала мене мати у любистку, трусив зорi
Див iз лану у колиску.
Схиляв голову весняну голий мiсяць
до маленьких моїх нiжок в купiль свiжу.
Вода з мiсяця збiгала на малого,
нiби срiблом полоскала тепле лоно.
Як скупала мати сина, то мiж зорi
положила у колиску, як у полi:
Як у полi, на могилi коло яру,
у пшеницю клосисту серед лану.
Та в купелi моє серце залишилось,
й мати вилила з водою пiд калину.
М'ячi срiбнi кругом серця впали в трави
солов'ї їх покотили на дзеркала.
Ромен-зiлля зросло з серця в росах кутих,
йому в листя упав мiсяць з озер гнутих.
Погойднулось ромен-зiлля на все поле,
свою голову вмочило в синє море.
З моря сокiл тодi степом нап'яв крила,
з крил тумани поспадали скiзь по нивах.
Й ромен-зiлля стало в'януть у туманах:
Iшла дiвчина й зiрвала його в травах.
Тепер дiвчину шукаю в теплих зорях
дзвоню в роси, з поля босий в синi гори!