ГОРОБЕЦЬ-МОРЯК – Бичко Валентин

Бичко Валентин

ГОРОБЕЦЬ-МОРЯК

Взагалі усяка «сухопутна» пташка оминає воду. На що вже водолюб голуб, а й той ніколи не ступить у морську хвильку бодай скраєчку. Ніколи мені не доводилось бачити й інших лісових чи садових пташок під час морського купання, яке ми любимотакусі. Звісно, тут не йдеться про водоплавну птицю — качок, гусей тощо. Ті дуже люблять море, і багато з них навіть зимують на чорноморських та каспійських берегах.

А от цього літа я спостерігав таку картину. Зграйка горобців літала понад морським берегом як завжди, живилася тим, що трапиться, — хлібними крихтами, виноградним насінням. Стояла спека. Люди майже не вилазили з води. Жарко було й горобцям, їм, мабуть, дуже хотілося пити, бо вони широко роззявляли дзьоби і важко дихали. Одначе прісної води ніде не було, а море їх не вабило.

Раптом один з горобців, найменший від усіх, худий і дуже жвавий, зупинився біля самої морської крайки, за якийсь сантиметр від тієї лінії, якої сягав невеликий морський прибій. Інші горобці на хвилину завмерли, ніби спостерігаючи — що буде далі. За якусь мить сміливець уже кублився у залишках піни. А коли нова хвилька прибилась до того місця, горобець не поворухнувся. Він гойднувся на хвильці, але вона так скоро відхлинула, що птах знову залишився на землі, підмочений знизу і від того якийсь смішний.

Горобці зацвірінькали. Я не дуже добре розумію гороб’ячу мову, але думаю, що вони остерігали свого товариша, бо море лежало перед ними велике й безкрає, і хтозна-що могло трапитися, коли б він іще раз опинився у пінявій хвильці.

Але горобець осмілився. Він уже купався у цілющій морській воді, як купаються завжди всі горобці у калюжах, зьких фонтанах та інших маленьких водоймах. Він явно був задоволений. Бризки летіли від нього на всі боки, пір’я на ньому настовбурчилось. Видно було, що він уже не відчував спеки, йому було приємно у воді так само, як і усім курортникам, що прибули сюди за тисячі кілометрів.

Я довго чекав, що приклад сміливого птаха наслідують його товариші. Однак цього не сталося. Вони пострибали-пострибали над берегом, поцвірінчали, мовляв, що ти зробиш з отаким «ненормальним», і полетіли кудись у свою бездумну мандрівку. За ними полетів і горобець-моряк, бо як йому не було у морі добре, та все ж відставати від товариства не отілось.

А я подумав: яка то чудова річ — сміливість! Вона навіть маленького безпомічного горобця не спиняє перед величезним, неозорим, незмірним морем.

Валентин Бичко