ЛІТУРГІЙНА ДРАМА – Теорія літератури

ЗМІСТ

ЛІТУРГІЙНА ДРАМА

Літургійна драма —духовна драма середньовічної католицької Європи, що була тісно пов’язана із літургією. Розвивається в IX—XIII століттях. Елементи драми були присутні в самому богослужінні (поділ хору на два пів-хори, один з яких запитував, а другий — відповідав; діалоги між священиком і хором під час читання Святого Пись­ма). З IX століття читання Біблії на різдвяній та пасхальній літургії супроводжується мімічними сценами, які були пов’язані з народженням і воскресінням Христа. Пізніше в цих сценах з’являється текст. Спочатку інсценувалися лише різдвяні й великодні події (звідси — два цикли літургійної драми: різдвяний і пасхальний), а згодом — і інші епі­зоди Нового та Старого Заповітів. Поступово в літургійну драму проникають комічні елементи, у храмах звучить сміх, з’являються персонажі, що відсутні в самій Біблії. Драма починає не приваблювати парафіян до богослужіння, а, навпаки, відволікати від нього. Тому церковна влада виво­дить літургійну драму з церкви до паперті, де участь у поста­новках беруть, поряд із духовенством, миряни, ваганти і жонглери (мандрівні комедіанти). Такий її різновид нази­вають напівлітургійною драмою. Вона існує із середини XII століття. Діалог її ведеться вже народною мовою, і лише — латинською. Особливо популярними в народі були сце­ни з чортами (так звані «дьяблері»), яким були притаманні фарсові риси. Найбільш відомі твори жанру: провансаль­ська драма «Жених» (XI—XII ст.), баварське «Різдвяне дійст­во» (XI ст.), французьке «Дійство про Адама» (середина XII ст.). У XIII столітті драма переноситься на майдани міст та на ярмарки. Літургійна й напівлітургійна драма при­пиняє своє існування, поступаючись місцем новим жан­рам середньовічного театру.