МЕЛОДРАМА – Теорія літератури

ЗМІСТ

МЕЛОДРАМА

Мелодрама (від грец. μέλοζ — музика, пісня та δρδίμα — дія) — жанр п’єси з гострою інтригою, перебільшеною емоційністю, різким протиставленням добра і зла, морально-дидактичною тенденцією. Як самостійний жанр мелодрама оформлюється наприкінці XVIII століття у Франції (п’єси Монвеля і Піксерекура). Раніше ж під мелодрамою розуміли музичну драму й навіть оперу. Втім, музичний елемент у мелодраматичних творах кінця XVIII—XIX століть зберігся: музика передувала виходу дійових осіб на сцену та найбільш почуттєвим епізодам. Розквіт жанру припадає на 30-ті — 40-ві роки XIX століття, коли свої мелодрами створювали Ф. Піа у Франції, Н. Кукольник і М. Полевой у Росії. В українській літературі також траплялися п’єси з мелодрама­тичними рисами, наприклад, у драматургії М. Старицького («Циганка Аза», «Не судилось», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»). У театральному мистецтві XX століття майже не зустрічається мелодрама в чистому вигляді, проте мело­драматичні засоби і прийоми можна помітити в трагедіях, драмах, комедіях та інших жанрах.

В. Волькенштейн визначає мелодраму як «драму рапто­вих гострих сценічних ситуацій, що позбавлена побутової та психологічної деталізації». Дійсно, напружена інтрига, яскрава видовищність, як і складні сценічні ефекти, надають сили жанрові. Гострі ситуації в мелодрамі виникають внаслідок тяжких обставин драматичного вузла, раптовим узнаванням або розвінчуванням. Складна фабула часто поєднується з винахідливістю представників проти­діючих таборів, із нелегкими перешкодами на шляху героїв. Однак мелодрама має також свої слабкості. Адже персона­жі, які схематично поділені на позитивних («добродіїв») та не­гативних («лиходіїв»), позбавлені внутрішньої суперечливості. Характери в мелодрамі зображені однобічно, вони не є гли­бокими. До того ж твори мелодраматичного жанру перенасиче­ні суто зовнішніми ефектами (бійка, постріли, поранення, смертельні випадки тощо). На різного роду незвичайні та часто-густо неправдоподібні події герої мелодрами реагують за­надто емоційно й сентиментально, людські почуття гіпер­болізуються. Вчинки ж героїв нерідко не є мотивованими, логічцо зумовленими, виправданими. Типовим для мело­драми є «щасливий кінець» для позитивних героїв, які у фіналі мають торжествувати над персонажами негативними.