МЕМУАРИ – Теорія літератури

ЗМІСТ

МЕМУАРИ

Мемуари (франц. memoires — спогади) — це суб’єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху конкретно-історичної постаті, здійснене письменником у художній формі із залученням ним справжніх документів свого часу, глибоким співвіднесенням власного духовного досвіду з внутрішнім світом героїв, соціальною та психо­логічною природою їхніх учинків. Спогадам обов’язково притаманна суб’єктивність. Вони завжди звернені в мину­ле. Для правильного осмислення подій мемуаристу необ­хідно мати певну дистанцію у часі. Жанровою особливістю мемуарів є наявність у них двох часових планів: тобто подвійна точка зору письменника на події: так він сприй­мав їх у реальному бутті, а такими — з урахуванням накопиче­ного життєвого досвіду, суспільної думки — вони постають У свідомості автора через роки.

Мемуари мають добре розвинену жанрову ієрархію. Найпростішою жанровою формою мемуарів є некрологи, письменницькі записники, нотатки. Більш складними ви­даються щоденники, літературні портрети. Інші форми мемуарної літератури нерозривно пов’язані з використан­ням уже готових жанрів художньої літератури, передусім оповідання, повісті та роману, рідше — нарису та есе.

Витоки української мемуаристики сягають доби Київ­ської Русі («Повчання дітям» В. Мономаха). Цінними тво­рами мемуарної літератури є козацькі літописи («Літопис Самовидця», «Действія презельной… брани Богдана Хмель­ницького» Г. Грабянки, «Сказаніє о войне казацкой з поляками…» С. Величка). У XIX столітті до мемуарної твор­чості зверталися І. Срезневський, М. Костомаров, Т. Шев­ченко, П. Куліш, М. Драгоманов, К. Устиянович та інші. У XX столітті мемуарна література дістає подальший розви­ток («З літ дитинства» А. Заливчого, «Записки полоненого» О. Варрави, «Київські зустрічі» Є. Кротевича, «На калиновім мості» П. Панча, «Розповідь про неспокій» Ю. Смолича, «Роман пам’яті» Т. Масенка, «Думи і спогади» М. Бажана, «Третя Рота» В. Сосюри, «Меморіал» С. Голованівського). В дев’яності роки з цікавими мемуарними творами виступили Б. Олійник («Два роки в Кремлі»), Р. Іваничук («Благослови, душе моя, Господа…»), Р. Гром’як («Вертеп»), В. Дрозд («Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок»), І. Жиленко («Homo feriens»). Вітчизняну мему­аристику суттєво доповнюють твори письменників україн­ської діаспори («Спогади про неокласиків» Ю. Клена, «На білому коні», «На коні вороному» У. Самчука, «Розмови в дорозі до себе» 1. Кошелівця, «Зустрічі і прощання» Г. Костюка).