МІРАКЛЬ – Теорія літератури
Теорія літератури
ЗМІСТ
МІРАКЛЬ
Міракль (франц. miracle, від лат. miraculum — диво) — жанр середньовічної віршованої драми, заснованої на житті, діяннях і чудесах святих або Богородиці. Виник міракль на зламі XII—XIII століть у Франції. Першою відомою драмою цього жанру є «Гра про святого Миколая» (бл. 1200 р.) Жана Боделя. У XIII сторіччі з’являється один з найвизначніших європейських міраклів — «Міракль про Теофіла» парижанина Рютбефа. Обсяг творів, що належали до цього жанру, був невеликим, тому міраклі часто об’єднувалися в цикли (так, збереглися тексти п’яти циклів англійських міраклів, що належать до XIV—XV століть). Виконувалися п’єси учнями міських церковних шкіл або ж акторами-аматорами. З розвитком жанру сюжети міраклів зближуються з побутом і подіями повсякдення. Іноді міраклі будувалися на матеріалі із життя міст («Міракль про Гібур»), монастирів («Врятована абатиса»), замків («Міракль про Берту з довгими ногами»). В міраклях з’являються психологічні характери й конфлікти (італійський міракль «Вистава про Стеллу»), трапляються мотиви соціальної критики (французький «Міракль про Роберта-Диявола»).
Міракль проіснував на європейській сцені до XVIII століття. На рубежі XIX—XX століть представники символістського театру намагалися відродити цей жанр (сатирична драма М. Метерлінка «Диво святого Антонія»). У країнах Латинської Америки традиція міраклю існує і сьогодні.
В українській драмі міракль виникає під впливом театру єзуїтів, на що вказують «алегоричний ліро-епічний характер і символи ίί основані на них сценічні ефекти й кінцевий апофеоз Божої Матері». Найстарішою драмою цього жанру був міракль «Олексій, чоловік Божий» (1674 p.), надрукований у печерській друкарні. Наприкінці XVIII століття з’являється український міракль «Успенська драма», в основу якого покладено як оповідання про Успіння Богородиці, так і житія святих.
Читайте також у цій рубриці
СИСТЕМА ОБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – Теорія літератури
ЗМІСТ СИСТЕМА ОБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення. Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи: а) образи […]
СЮРРЕАЛІЗМ – Теорія літератури
ЗМІСТ СЮРРЕАЛІЗМ Сюрреалізм (франц. surrealisme — надреалізм) — авангардистський напрям у літературі та мистецтві, що виник у Франції на рубежі 1910—1920-х років. Термін «сюрреалізм» належить французькому поетові Гійомові Аполлінеру: він назвав свою п’єсу «Груди Тірезія» (1918 р.) «сюрреалістичною драмою». Сюрреалістичний рух очолює Андре Бретон. У 1919 році разом з Луї Арагоном та Філіппом Суло він […]
Іван Франко – історія української літератури XIX ст.
Українська література Зарубіжна література Історія української літератури XIX ст. Іван Франко (1856 — 1916) Культурно — цивілізаційні й громадсько-політичні ідеї Франка часто живили й навіть визначали зміст багатьох його художніх творів, і все-таки було б великим спрощенням розглядати його художні тексти як маніфестацію політичних ідей, а постаттю суспільного діяча підміняти складну й суперечливу іпостась Франка […]