ПЕРИФРАЗ – Теорія літератури

ЗМІСТ

ПЕРИФРАЗ

Перифразом (грец. περίφρασιζ — описовий вираз) називається заміна прямого найменування предмета непрямим його означен­ням, даним у формі описового словесного зворота, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки. Як вказував Б. Томашевський: «…перифраз побудований на визначенні предмета замість прямого його найменуван­ня». Наприклад: «Над морем високо, на непоруш­ній скелі, // Квіт чарівний на мертвому стеблі, // горить вогонь, — щоб у морській пустелі // знаходили дорогу ко­раблі» (Є. Плужник; мається на увазі маяк); «…с длинных усов, напудренных тем неумолимым парикмахером, кото­рый без зову является и к красавице, и к уроду и насиль­но пудрит уже несколько тысяч лет весь род человечес­кий» (М. Гоголь; парикмахер — це час).

Оскільки перифраз, як і метонімія, вказує на суміжні з означуваним поняттям ознаки, його найчастіше розгляда­ють як один із різновидів метонімії, а саме — так званої розгорнутої метонімії, тобто метонімії, в якій наймену­вання предмета не обмежується вказівкою на одну озна­ку й передбачає виділення цілого ряду ознак, що висту­пають прикметами означуваного предмета. «І метонімія, і особливо перифраз, — пише Б. Томашевський, — зустрі­чалися майже завжди, але типові вони лише для певних періодів та літературних шкіл. В особливому вжитку вони були в ті періоди, коли жорстко ставилися до відбору слів коли прості слова вважалися непоетичними. Для того, щоб додати мовленню поетичності, вдавалися до різних непрямих форм словесного означення. Особливо це харак­терно для періоду пізнього класицизму у XVIII ст. і на початку XIX ст.».

Виразність перифраза полягає в тому, що в його худож­ній структурі завжди має місце елемент певної загадки, яку читачеві необхідно відгадати для того, аби зрозуміти, про що йдеться в перифразі. Не останню роль у художній виразності цього прийому відіграє й елемент словесного при­крашення описуваного предмета. Загадка і прикраса в пери­фразі повинні, проте, мати свої межі, за якими зміст пери­фраза без додаткового коментаря може залишитися не­зрозумілим для читача. Так, один з поетів французького Від­родження Жоакен Дю Белле замість «від сходу до заходу» радив писати: «…від тих, хто перші бачать, як червоніє Авро­ра, до тієї межі, де Фетіда приймає у свої хвилі сина Гіпері­она». Порушення міри зрозумілості й відповідності перифра­за мовленнєвому контексту гостро критикував О. Пушкін. Разом з тим при дотриманні певної міри перифраз може виступати як засіб художнього увиразнення мови. Зокрема, він дуже часто використовується з метою створення коміч­ного враження (наприклад, у М. Гоголя, який тонко пароді­ював перифрастичний стиль сентименталістської прози).