ПОЛІСИНДЕТОН – Теорія літератури

ЗМІСТ

ПОЛІСИНДЕТОН

Полісиндетон (грец. πολυσύνδετον, від πολύζ — численний і σύνδετον — зв’язок), або багатосполучнико­вість, — це стилістична фігура, яка полягає в накопи­ченні сполучників, що зв’язують окремі слова та частини фрази. Наприклад: «Над ялицями лютилась буря, і трясла ними, і гнула їх, і робила їх тим кріпшими» (О. Ко-билянська); «…й на личку змарнів, і волю стратив, і ходив засмучений та задуманий» (Ю. Федькович).

Багатосполучниковість використовується як засіб, який уповільнює мовлення, служить для виділення значущих слів, надає мові урочистості, оскільки часто асоціюєть­ся або й стилізується під багатосполучникові синтаксичні конструкції біблійних текстів. Фігура багатосполучнико­вості може оформлятися, по-перше, різними сполучни­ками (не лише «і»), наприклад: «А Дунай річка-мати, А не дай нам погибати» (народна пісня); «Ой доки ж ми та стоятимем, // Зелену траву та топтатимем // Червоними та чобітками, // Золотими підківками» (П. Чубинський). Інколи використовується комбінована форма багатосполучни­ковості, побудована на поєднанні різних сполучників. По-друге, фігура багатосполучниковості може оформлятися не лише сполучниками як такими, а й іншими службовими словами, що отримують у контексті сполучникову функцію:

Ні їсться, ні п’ється і серце не б’ється, І очі не бачать, не чуть голови, Неначе немає, ніби неживий…

(Т. Шевченко)