ПОВІСТЬ – Теорія літератури

ЗМІСТ

ПОВІСТЬ

Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все гово­рять про її проміжне становище між романом і опо­віданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з опо­віданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.

Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об’єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа. На відміну від роману, як вважає В. Кожинов, для якого також характер­на багатоподієвість, але і яскраво виражена спрямованість «до драматичності, замкнутості та цілісності дії, сюжету», повість «не має напруженого та завершеного сюжетного вузла», в ній часто відсутня «єдність наскрізної дії», а тому «типова», «чиста» форма повісті — це скоріше твори біо­графічного характеру, різні художні хроніки (див., напри­клад, повість О. Кобилянської «Царівна», написану у формі щоденника, історико-біографічну повість С. Васильченка «В бур’янах», трилогію Л. Толстого та інші). Суттєвою відмі­ною жанру повісті є її потенційна ліричність: «Із всіх прозаїч­них жанрів повість найближча до лірики. Цей жанр по­в’язаний з роздумами, інколи цілком відкритими, прямими, авторськими.

Ці роздуми автор об’єктивує — він їх виражає як голос своєї епохи». Звичайно автори віршованих повістей, власне — поем, виносять дефініцію «повість» у жанровий підзаголовок твору (див., наприклад, «Мідний вершник» О. Пушкіна — петербурзька повість, «Демон» М. Лєрмонтова — «східна повість» і т. д.). По­дібну тісну співвіднесеність прозаїчних та віршових жанрів В. Домбровський свого часу обґрунтовував теорією розкладу поетичного змісту в прозі. На його думку, подібно до того, як роман у процесі історичного розвитку літератури прий­шов на зміну героїчній епопеї, так у свою чергу повість замінила поему.

В літературі Київської Русі повістями називали або літописи («Повість минулих літ»), або житія святих («Повість про Акіра Премудрого»), або воїнські повісті («Історія Іудейської війни» Иосифа Флавія). Співвіднесеність повісте­вої форми з розповідями про діяння реальних та леген­дарних осіб, викладом хроніки історичних подій якнайкра­ще відповідає етимології самого слова «Повість» — це, власне, «по-вість» (де префікс по — вказує на віднесеність у минулий час, а вість — значить повідомлення, розповідь, тобто — вість про минуле, розповідь про те, що колись від­булося). В такому жанровому розумінні повість повинна була відрізнити всі об’єктивно-розповідні твори (ті, які мали внутрішню авторську настанову на достовірне, об’єктивно-історичне висвітлення фактів життя) від творів, орієнтова­них на вимисел. Майже до кінця XVIII століття жанр по­вісті, який весь цей час плідно розвивається, не викори­стовується в значенні терміна. Свої жанрові, власне літе­ратурно-художні, риси повість отримує з розвитком поняття вимислу в літературі, коли документальності її змісту була протиставлена вигадана фабула. В 1832 році Н. Кошанський давав таке визначення жанру: «Повісті бувають: істинні та вимислені. До істинних належать історичні та реальні. До вимислених: моральні, почуттєві і т. п.».

У сучасному розумінні повість існує з першої поло­вини XIX століття («Маруся», «Сердешна Оксана» Г. Квіт-ки-Основ’яненка). Подальша жанрова еволюція повісті по­в’язана з творчістю Марка Вовчка («Інститутка»), Т. Шев­ченка («Художник», «Музикант»). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький («Микола Джеря»), Б. Грінченко («Серед темної ночі», «Під тихими вер­бами»), І. Франко («Захар Беркут»), М. Коцюбинський («Fata morgana»), О. Кобилянська («Земля»). У літерату­рі 20—30-х років XX століття провідне місце посідали повісті М. Хвильового («Санаторійна зона»), В. Підмогиль-ного («Третя революція»), П. Панча («Голубі ешелони»).

В сучасній літературі важливе місце повість посідає у твор­чості О. Гончара, Г. Тютюнника, Б. Харчука, В. Шев­чука, Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Яворівського. Як і роман, вона може мати жанрові різновиди: історична, соціально-побутова, політична, пригодницька, фантастична.