Сьогодні, 2 Липня 2026
Теорія літератури

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ – Теорія літератури

Теорія літератури

~4 хв читання· 5 Червня 2026

ЗМІСТ

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ

Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом Л. Тимофеева, «в методі знаходять насамперед те загальне, що пов’язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.». С тил ь — це сукупність худож­ніх особливостей літературного твору. В ширшому розумін­ні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи пись­менників (течії або напряму), цілої літературної доби.

Термін «стиль» походить від латинського слова «stilos», що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — інди­відуальні особливості творчості письменника загалом. По­няття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспек­тах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літе­ратурознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. В різноманітних сферах суспільного життя й побуту також застосовують поняття стилю (стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо). У літературознавстві багато­значність поняття також спостерігається: дослідники розгля­дають стиль доби та стиль напряму й течії, стиль пись­менника і стиль певного періоду його творчості, стиль твору і стиль його окремого елемента. Одні літературознавці вва­жають правомірною таку універсальність категорії стилю, другі стверджують, що можливо вести мову лише про індивідуальний стиль письменника, треті — лише про «вели­кі» стилі, пов’язані з добою й літературним напрямом.

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого облич­чя» окремого письменника. Олександр Блок стверджував «Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного». Стиль письменника пов’язаний не лише з обраним художнім мето­дом, а й із творчою індивідуальністю митця. За знаменитим афоризмом французького вченого Бюффона, «стиль — це людина». Цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв’язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: «Яким є стиль, таким є характер». А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль «є обличчям душі»

Гцит. за: 39, 224. Багато хто з літераторів XX століття також подібно тлумачить стиль. Так, О. Блок зауважував: «Стиль усякого письменника так тісно пов’язаний із змістом його душі, Щ° досвідчений погляд може побачити душу за стилем…».

Стиль літературного твору пов’язаний не лише зі «зміс­том душі» його автора. За стилем можна побачити також і образи твору, героїв, характери, ідейний зміст. Наприклад, стилю «Стороннього» Альбера Камю притаманні свої худож­ні особливості. «Сторонній», за висловом Д. Наливайка, «…вражає надзвичайною стриманістю й прямотою вислову, бідністю епітетів і майже повною відсутністю тропів, якоюсь навмисною знебарвленістю». Ці стильові особливості, на­голошує вчений, «…перебувають у прямій відповідності зі змістом твору, сутністю героя і обумовлюються ними». Стильова своєрідність «Стороннього» не тільки розкриває екзистенціальну «душу» Камю. Беручи до уваги те, що оповідачем у повісті є сам «сторонній», Мерсо, стиль твору виражає структуру світосприйняття головного героя, його екзистенціальну свідомість, для якої «існує лише тепе­рішнє, наявне, що в даний момент сприймається чут­тями. Причинно-наслідкові зв’язки послаблюються, і кожен предмет, кожна чуттєва мить тяжіє до відокремленого існу­вання». Звідси — специфіка стилю «Стороннього», в якому, за словами Ж.-П. Сартра, «між кожною фразою світ знищується й відроджується», і кожна фраза твору — це «острів».

Деякі вчені розглядають індивідуальний письменниць­кий стиль як своєрідність мови. Однак такий погляд, характерний для стилістики як розділу мовознавства, для дослідження явищ літератури є занадто вузьким. В. Жир-мунський писав: «У поняття стилю літературного твору входять не лише мовні засоби, але також теми, образи, композиція твору, його художній зміст, втілений словесни­ми засобами, але не такий, що вичерпується словами». Все це — носії стилю. До них можна віднести також сюжет і жанр.

Стиль — це явище цілісне. За висловом В. Жирмунсько-го, поняття стилю «…означає не тільки фактичне спів­існування різних прийомів.., а внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв’язок, що існує між окремими прийомами». І хоча стиль пов’язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, не­обхідно вбачати в стилі також і зв’язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом. Той же В. Жирмунський стверджує: «Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами». Тому-то стиль як явище форми «неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору».

Індивідуальний стиль — явище неповторне. Він є свід­ченням мистецького таланту автора. Недарма великий Гете вважав, що далеко не всі письменники мають свій стиль. Стиль, на думку Гете, є найвищим ступенем художньої довершеності, якого досягають лише окремі майстри. До середніх літераторів автор «Фауста» застосовує термін «мане­ра», а для «найгірших» — «наслідування». Тим, чим для Ґете є «стиль», для В. Бєлінського є «склад» (рос. — слог), — у XIX столітті це поширене поняття було синонімічним стилю. Склад, за висловом Бєлінського, — «…це сам талант, сама думка. Склад — це рельєфність, наочність думки; у складі вся людина; склад завжди оригінальний, як особи­стість, як характер <…>. За почерком упізнають руку лю­дини й за почерком визначають достовірність власноручного підпису людини — за складом упізнають великого пись­менника, як за пензлем — картину великого живописця». Схожу думку висловлює і Антон Чехов: «Якщо в автора немає „складу”, він ніколи не буде письменником».

Видатні письменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним. «Все, що в мене є, — це мій стиль», — говорив блискучий стиліст Володимир Набоков. А великий французький письменник Гюстав Фло­бер мріяв написати книгу, яка б трималася виключно на внутрішній гідності стилю.

Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, про­блеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони «перепускаються» через особистість митця. Стиль, «стилос» — колись загострена паличка, а нині «перо», є, за виразом Франца Кафки, не просто «інструментом», але «органом письменника».



Читайте також у цій рубриці

Теорія літератури

СИСТЕМА ОБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – Теорія літератури

ЗМІСТ СИСТЕМА ОБРАЗІВ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи при­родного та речового оточення. Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи: а) образи […]

6 598 слів
Теорія літератури

СЮРРЕАЛІЗМ – Теорія літератури

ЗМІСТ СЮРРЕАЛІЗМ Сюрреалізм (франц. surrealisme — надреалізм) — авангардистський на­прям у літературі та мистецтві, що виник у Франції на рубежі 1910—1920-х років. Термін «сюрреалізм» належить французькому поетові Гійомові Аполлінеру: він назвав свою п’єсу «Груди Тірезія» (1918 р.) «сюрреалістичною драмою». Сюрреалістичний рух очолює Андре Бретон. У 1919 році разом з Луї Арагоном та Філіппом Суло він […]

1 003 слів
Теорія літератури

Іван Франко – історія української літератури XIX ст.

Українська література Зарубіжна література Історія української літератури XIX ст. Іван Франко (1856 — 1916) Культурно — цивілізаційні й громадсько-політичні ідеї Франка часто живили й навіть визначали зміст багатьох його художніх творів, і все-таки було б великим спрощенням розглядати його художні тексти як маніфестацію політичних ідей, а постаттю суспільного діяча підміняти складну й суперечливу іпостась Франка […]

24 971 слів