ТИПИ КОМПОЗИЦІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ – Теорія літератури

ЗМІСТ

ТИПИ КОМПОЗИЦІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему”), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок повідомлення про хід подій, і зміну прийомів оповіді, і взаємоспіввіднесеність деталей зображуваного, і співвідно­шення глав, абзаців, строф і окремих словесних зворотів». Індивідуальні особливості композиційної побудо­ви конкретних художніх творів великою мірою залежать від їхньої родової та жанрової належності, а у віршових тек­стах ще й від типу строфічної організації, за умови її наяв­ності у творі. В кінцевому підсумку специфіку композиційної організації художнього твору визначає форма художньої реалізації покладеного в його основу конфлікту, оскільки, як справедливо вказує М. Храпченко, «структурну основу творів становить конфлікт в його певному художньому вира­зі». Це, зокрема, означає, що відображений у художньому творі конфлікт виступає як той центральний його вузловий «нерв», який зумовлює, по-перше, як змістову систему твору (тобто увесь той комплекс ідей, переживань та оцінок, що реалізуються у творі), так, по-друге, і систе­му засобів його художнього вираження (тобто тих зобра­жувальних прийомів — словесних, предметно-образних, композиційних, — які ми відносимо до форми твору). Отже, структурну основу композиційної організації художнього твору, її рушійну силу також становить конфлікт, на зобра­женні якого, власне, і будується, «тримається» твір як ціліс­на смислова побудова. У свою чергу, як слушно зауважує Л. Тимофеев, сам цей конфлікт, відображений у творі, «може виражатися в діях, у поведінці людини, в її вчинках, у подіях, які з нею відбуваються, але в багатьох випадках відображен­ня конфлікту не потребує звернення до системи подій, духовний світ людини може бути і суперечливим, і складним, але не виявляти себе при цьому в тій чи іншій подієвій формі. Відповідно в композиції художнього твору маємо дві основні форми: подієву — сюжет і неподієву, несюжетну, як це насамперед можна побачити на прикладі лірики. Композиція, таким чином, може бути організованою і сю­жетно, й несюжетно». Відповідно до прийнятої тут термінологічної системи точніше буде визначити ці два типи композиційної побудови твору як подієвий та описовий.

1) Подієвий тип композиційної організації художнього твору у своєму «чистому» вигляді охоплює більшість епіч­них і переважну більшість драматичних творів. Основним чинником оформлення змісту в даних родових модифіка­ціях літературного твору виступає сюжет, а оскільки його форма набирає тут вигляду зображення певної події, яка зв’язує відношенням до неї і участю (прямою чи опо­середкованою) в ній усю сукупність образів твору і до якої привертається основна увага читача (його естетичні очікування та сподівання), то композиція епічних і драматичних творів виявляє себе в тій чи іншій — часово-просторовій і причинно-наслідковій — формі розміщення та емоційного і смислозначущого співвідношення окремих, відносно за­вершених відрізків описуваної події, сюжетних епізодів. Подієвий тип композиційної організації в конкретних ху­дожніх творах може набирати найрізноманітніших форм, індивідуалізована суть яких, у кінцевому підсумку, умовно може бути зведена до трьох форм: хронологічної, ретро­спективної та вільної або ж монтажної. Суть хронологічної форми подієвої композиції твору, за визначенням В. Лесика, «полягає в тому, що події… йдуть одна за одною в хроно­логічному порядку — так, як вони відбувалися в житті. Між окремими діями або картинами можуть бути часові від­стані, але немає порушення природної послідовності в часі: те, що раніше відбувалося в житті, й у творі подається раніше, а не після наступних подій. Отже, тут немає довіль­ного переміщення подій, немає порушення прямого руху часу». В даній композиційній формі події немов­би розгортаються по прямій лінії, в якій кожен подальший епізод, відрізок дії зумовлений чітким причинно-наслід-.ковим зв’язком з попередніми сюжетними сценами. Суть ретроспективної форми подієвої композиції полягає в тому, що письменник, компонуючи події, зв’язуючи в певному смисловому сполученні сюжетні епізоди, відступає від їхньої хронологічної послідовності, подає їх перед читачем не в тому порядку, в якому вони відбувалися в житті. Про події, які, скажімо, передували якомусь вчинку зображуваного героя й мотивували його, письменник може нам розповісти після того, як буде здійснений цей самий вчинок.

Ретроспективна форма композиції характеризується тим, що лінійна послі­довність викладу подій перебивається спогадами героїв про своє минуле або віднесенням назад у часі авторської роз­повіді з метою ознайомлення читача з передісторією того, про що у творі безпосередньо йдеться. Вільна або монтаж­на форма подієвої композиції найчастіше буває пов’язаною із значним або повним порушенням часово-просторових і причинно-наслідкових зв’язків між описуваними подіями. Порядок подій та принципи їх групування в даній компо­зиційній формі не підпорядковані цілком ні часовим від­носинам, ні їх логічній взаємозумовленості, зв’язаність між окремими епізодами сюжетної дії тут скоріше асоціа­тивно-емоційна, аніж логічно-смислова. Монтажна форма композиційної побудови твору використовується не часто і в основному характеризує літературу XX століття.

До особливого різновиду подієвого типу композиційної організації художнього твору слід віднести таку її побудо­ву, яку умовно можна назвати подієво-розповідною. Даний композиційний різновид властивий деяким епічним і пере­важній більшості ліро-епічних творів. Оскільки предмет зображення в епосі може становити не лише певна, об’єкти­вована від автора життєва подія, що відбувається немов­би сама собою, а й, власне, сам процес розповіді про неї, то, відповідно, можлива композиційна побудова, в якій на перший план висувається не сама подія, а та форма, спосіб, у який про неї розповідають. Таку композиційну побудову можна назвати подієво-розповідною. Суть її визначає те, що описувана у творі подія подається з різних (у світоглядному відношенні) точок зору, представлених різними суб’єктами розповіді (автором, розповідачем, оповідачем, героями-персонажами), від особи яких поперемінно ведеться розпо­відь. Така розповідна структура також має певний порядок, співвідношення окремих її елементів виступає як смисло­ве. Побудова розповіді при цьому може бути певним чином композиційно співвіднесена з формою побудови події, про яку йдеться в цій розповіді. Подієво-розповідна форма композиційної побудови творів, особливо творів ліро-епіч­них, у великій мірі зближується з наступним — описовим типом композиційної організації.

2) Описовий тип композиційної організації художнього твору охоплює в основному ліричні твори, які в переваж­ній своїй більшості характеризуються відсутністю чітко окресленої і зв’язно-розгорнутої події. Оскільки на перший план у таких творах висувається переживання ліричного героя або персонажа, який змальовується у творі, то саме меті його зображення й підпорядковується композиція творів лірики. Як пише В. Лесик, «основу побудови лірич­ного твору становить не система чи розвиток подій.., а організація ліричних компонентів — емоцій і вражень, послідовність викладу думок, порядок переходу від одно­го враження до іншого, від одного почуттєвого образу до іншого». Даний композиційний тип виявляє себе у формі розповіді, що набирає вигляд опису думок, вра­жень, почуттів, окремих картин, навіяних роздумами та переживаннями особи, від якої ведеться розповідь. Сукуп­ність зв’язків між окремими елементами цього опису й формує описовий тип композиційної організації художнього твору. Композиційна побудова ліричних творів спирається на взаємоспіввіднесеність, упорядкованість прийомів мовлен­нєвої організації тексту, зокрема — синтаксичної (стилістичні фігури), фонетичної (звукові повтори), ритмічної (специфіка метро-ритмічної та строфічної будови вірша). Відповідність між предметно-зображуваним і формами його мовлен­нєвого вираження у віршових творах може бути дуже значною, у випадках, наприклад, коли вірш розбитий на однотипні строфи, зв’язані словесними повторами на по­чатку або кінці строфічних груп (різновиди паралелізму — анафора, епіфора і т. д.) та однотипністю синтаксичної побудови суміжних віршових рядків.

Дана систематизація типів композиційної побудови не заперечує й наявності в конкретних творах різних зміша­них типів композиційних структур, форма побудови яких може ускладнюватися (і увиразнюватися таким чином) домінантною, підкресленою значущістю одного чи кількох чинників композиції.