ЖАРГОНІЗМИ – Теорія літератури

ЗМІСТ

ЖАРГОНІЗМИ
Жаргонізмами (франц. jargon, від галло-романського gargone — базікання) називаються слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. З цієї причини жаргонізми ще називають соціальними діалектизмами. Жаргонізми — це переважно такі специфічні, емоційно забарвлені назви понять і предметів, які мають нормативні відповідники в літературній мові і, відступаючи від неї, надають процесу спілкування атмосфери невимушеності, іронічності, фаміль­ярності і т. д. До молодіжної жаргонної лексики, наприклад, належать такі слова, як центровий (авторитетний), бабки (гроші), прикид (одяг, манера одягатися), приколотися (отри­мати або створити враження), злиняти (щезнути) і т. д.; для жаргону п'яничок типовим є вживання слів: бухло (алкоголь), конина (коньяк), бодун (похмілля) і т. п.
В літературно-художніх творах жаргонізми використо­вуються переважно з метою створення відповідного опису­ваному емоційного й соціального колориту, а також з метою мовленнєвої характеристики осіб, про яких ідеться. На­приклад: «Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам'ятаю хороше тільки ранок: запла­каний у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у стрижні.
— Ну, ну... вже й цілуватися лізе! Кажу це до сонця, бо
воно безцеремонно грається волосинками на моїй нозі,
любовно оглядає забрьохану колошу на штанях і сміється
з мене крильцями бджіл: „Дізік, дізік..."
— Дізік?! Я починаю сердитись, бо що таке „дізік"?
Дізік — страшне для мене слово, бо воно нагадує мені
про дійсність — раз, а друге — в нашій революційній тер­
мінології це є дезертир, а я, товариші, саме до них і нале­
жав!» (Г. Косинка, «В житах»).