ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЛІТЕРАТУРА» – Теорія літератури

ЗМІСТ

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЛІТЕРАТУРА»

Поняттям «література» користуються у двох значен­нях. У вузькому розумінні цього слова літературою на­зивається один з основних (на сучасному історичному етапі) видів мистецтва — мистецтво слова, тобто такий вид мистецтва, в якому матеріальним носієм образності є сло­во, словесний вираз. Відомий галицький філолог В. Дом-бровський визначав свого часу літературу як «мистецтво, в якім ідея виражається у звукових словесних образах, що, створені творчою фантазією поета під впливом почуття і настрою, пробуджують в силу сугестії (тобто навіюван­ня) нашу уяву до репродукційної (тобто уявно відтворю-вальної) діяльності, а рівночасно впливають на всю нашу духовну істоту».

В широкому розумінні літературою називають будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові й мають суспільне значення. Таке розуміння, у свою чергу, генетично сходить до буквального, тобто первісного зна­чення самого слова «література». Це слово латинського походження і означає «літера»: «слово література починає з визначення, за яким спочатку до літератури входить усе, що тільки зображено буквами».

Першим, за свідченням М. Грушевського, до слова «література» в такому розумінні вдався славетний давньо­римський оратор та політичний діяч Цицерон. З часом, зауважує М. Грушевський, слово «література» «набрало значення суми писаних пам’яток: всього написаного, що зісталось від певного часу чи певного народу чи певної категорії словесної творчості („література математична”, „література драматична” і т. д.)». Для того, щоб у масі літературної продукції виділити такі словесні твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література» (тобто естетично значуща література). Саме поняття «художня література» достатньо пізнє, воно з’являється у XX столітті. До того для позначення творів, в яких слово виступало як мистецьке знаряддя, а не як простий засіб спілкування та передачі думок, довгий час користувалися поняттям «поезія», часто навіть тоді, коли літературний твір не мав віршової форми (подібне слововживання інколи побутує й тепер, особливо у тих випадках, коли до визначення твору підходять з емоційного, а не з логічно-понятійного боку). З появою прози літературні твори (як поетичні, так і власне прозаїчні), що підпадали під критерій мистецької, естетично-значущої форми словесного вираження думок та почуттів, називають «красною», або «гарною», інколи — ще й артистичною літературою.

На сучасному етапі розвитку літератури словесні твори, що мають мистецькі ознаки, переважно називають худож­ньою літературою (цей термін має значення і оцінки рівня майстерності, довершеності естетичної форми). Інколи худож­ню літературу називають просто, або власне літературою. Частіше поняттям «література» користуються стосовно прози, оскільки в окремих випадках віднесення того чи іншого прозаїчного твору до художнього, естетичного за своїми ознаками, буває проблематичним (наприклад, сюди нале­жать окремі жанри документальної літератури, епістолярна література і т. п.). Іноді дослідники використовують тер­мін белетристика (від франц. belles lettres — красне пись­менство), що в широкому розумінні означає твори худож­ньої літератури взагалі; а в більш вузькому — художню прозу (маючи на увазі, що існує ще поезія та драматургія).

Крім поділу на поезію та прозу, художня література має внутрішній поділ на так звані роди літератури, до яких належать три основні: епос, лірика, драма, — та низка суміжних родо-жанрових утворень, таких як ліро-епос, епічна драма, мемуари, художня біографія тощо.