ЕВФЕМІЗМ – Теорія літератури

ЗМІСТ

ЕВФЕМІЗМ

Евфемізмом (грец. εύφημισμόζ — пом’якшений вираз) називається сло­во або словесний зворот, що пом’якшує форму виражен­ня висловлюваної думки. Наприклад: «Qсеред матеріалів характерний запис, як попервах чухраїнці свою культуру будували. Узялися дуже ретельно… А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарсь­ких середньовічних списів), та як ізчепились полемізувати… Полемізували, аж дивляться — у всіх кров тече… Тоді повставали й стогнуть:

— Якби ж знаття, що один одному голови попро­валюємо, не бились би!» (О. Вишня).

Евфемізм не обов’язково виступає як троп. Дуже часто евфемістичні заміни досягаються засобами лексичної сино­німії, наприклад: затримався — замість спізнився; хто крайній? — замість хто останній? (у черзі); поправився — замість розтовстів і т. д. Як троп, тобто як засіб контексту­альної синонімії, евфемізм найчастіше відносять до виду метонімії, або розгорнутої метонімії, тобто перифраза, що, за висловом В. Домбровського, «описує властиве поняття на те, щоб щось прикрого, неприємного висловити в лагідній формі… Евфемістичні вираження коріняться в словесній забобонності. Тобто боязні вимовляти голосно слова з лихим значенням, щоб не накликати на себе лиха. Так, наш селянин боїться вимовити слово „чорт”, засту­паючи його означенням: нечистий…».

Найчастіше евфемізми вводяться до тексту твору з метою створення комічного враження, іноді з цензурних — етич­них та ідеологічних міркувань. Цікавим прикладом, що поєднує у собі всі ці моменти, є епіграма О. Пушкіна, при­свячена евфемізму:

Иная брань, конечно, неприличность. Нельзя сказать: какой-то де старик, Козёл в очках, плюгавый клеветник, И зол и подл: всё это будет личность. Но можете печатать, например, Что господин парнасский старовер, (В своих статьях) бессмыслицы оратор, Отменно вял, отменно скучноват, Тяжеловат и даже глуповат, Тут не лицо, а только литератор.

Не менш цікавий приклад, запозичений із книги В. Тар-ле «Наполеон», а саме — послідовної евфемістичної заміни форми виразу, наводиться в підручнику «Основи теорії літератури» Л. Тимофеева: «Розповідаючи про наближення Наполеона до Парижа в період 100 днів, урядова та близь­ка до урядових сфер преса від крайньої самовпевненос­ті перейшла до повного падіння духу й неприхованого жаху. Типовою для цієї поведінки є в ці дні жорстка послі­довність епітетів, які прикладалися до Наполеона в міру його поступового просування з півдня на північ. Перше по­відомлення: „Корсиканське чудовисько висадилося в бухті Хуан”. Друге повідомлення: „Людожер іде до Ґрасса”. Третє повідомлення: „Узурпатор увійшов до Гренобля”. Четверте повідомлення: „Бонапарт зайняв Леон”. П’яте повідомлен­ня: „Наполеон наближається до Фонтенбло”. Шосте пові­домлення: „Його імператорська величність очікується у вірному йому Парижі”. Уся ця літературна гама вмістила­ся в одних і тих же газетах, при одній і тій же редакції впродовж кількох днів».