Прометей — символічний образ нескореного народу (за поемою «Кавказ» Т. Шевченка) – Твір з української літератури

Шкільний твір
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Прометей — символічний образ нескореного народу (за поемою «Кавказ» Т. Шевченка)
Тарас Шевченко — людина і поет непростої долі. Знав сирітство і найми, кріпацтво і чужину, пройшов через солдатчину. Проте його волелюбний дух завжди був наснажений бунтарськими настроями, не терпів ані найменшого посягання на свої права. Це позначилося на поезії геніального Кобзаря, вільній від плазування перед будь-якими авторитетами. Насилля над особистістю, насилля над народом сприймалося ним як посягання на найсвятіше право — право на свободу.
Найболючішою для Шевченка була думка про пригнічення рідного народу, проте поет далекий від національного самообмеження. У його світогляді відбилися і роздуми про світові проблеми, і постійне зацікавлення тим, що діється «у сусіда». Тому в поемі «Кавказ» втілилось обурення не лише колоніальною політикою царату щодо України, а й щодо інших національних «окраїн».
На початку поеми постає величний образ прикутого до скелі титана Прометея, якого кожен день терзає орел. Ця трагічна постать катованого велетня визначає звучання всього твору. Народ, про який пише Шевченко, це не лише народ «чурека і саклі», поневолений Російською імперією, це узагальнений образ усіх народів, що потрапили під тяжку руку «старшого брата». Вони не бажають сприймати своє національне гноблення як «благодіяння», а залишаються нескореними, як Прометей:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Волелюбні народи Кавказу багато років зі зброєю в руках відстоювали своє право жити так, як жили діди і прадіди. «Ненагодована і гола» воля дорожча, ніж життя в імперії, де «од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить». Із сарказмом пише Шевченко про захланність імперської влади, про справжню вартість московського «місіонерства». Нова влада втручається в життя народу, який не потребує хитрої чужинської «науки»:
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же світа як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!..
...У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери.
Автор розмірковує над долею народу, в якого намагаються відібрати останнє: і свободу, і статки, добуті нелегкою працею. Ці роздуми знов і знов повертають нас до образу Прометея. Ми чуємо той самий брязкіт ланцюгів, бачимо ту саму сваволю та наругу над прагненням до незалежності. Та скільки б не пив неситий двоголовий орел живої гарячої крові, народ-Прометей, зібравши всю свою міць і всю волю, вкотре воскресає. І усвідомлення того, що новий день принесе нові страждання, все одно не послаблює опору.
Але не розпач містять поетові рядки. Він цілком певний народної сили і вірить у те, що боротьба недаремна:
Борітеся — поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Шевченко переконаний — якщо всі поневолені народи спільно чинитимуть опір імперському гніту, то врешті «встане правда, встане воля...» і сонце свободи засяє для всіх.