«Лебеді материнства» – материнський заповіт на всі віки (Василь Симоненко) – Твір з української літератури

Шкільний твір

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

«Лебеді материнства» – материнський заповіт на всі віки (Василь Симоненко)

Зі згадок сучасників про поета та з чорнових варіантів його творів ми знаємо, що Василь Симоненко над кожним словом своєї поезії працював багато та уважно, він багато разів переробляв, виправляв, доповнював написане, добирав якнайточніші слова, необхідний ритмічний малюнок поезій.

Коли я вперше дізнався з науково-критичної літератури про таку манеру письма Василя Симоненко, я був щиро вражений: його поезії настільки легкі, що читаються, як кажуть, на одному диханні: одразу складається відчуття, що і написано їх було так само «з льоту». Але, коли вдуматися у сутність поетичної творчості, ми розуміємо, що навіть мистецтво потребує праці над матеріалом — словом, кольором, звуком. А якщо у читачів складається враження простоти і легкості, необтяжливої для сприйняття форми та глибокого змісту, — це свідчення непересічного таланту.

«Лебеді материнства», хоча й невеликий за обсягом, але надзвичайно глибокий за змістом твір. Вже хрестоматійними стали рядки:

За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Образ матері, створений Василем Симоненко, не розроблений докладно: зовнішність чи індивідуальні риси матері ліричного героя не описуються, але твір сповнено настільки щирою любов’ю до неї, що образ матері одразу оживає, постає перед читачем. Тим більше, твір написано від особи матері, яка дає синові заповіт на все його життя. Цей твір набуває водночас і національного, українського характеру, і загальнолюдського звучання. Адже шанобливе ставлення до Батьківщини притаманне будь-якій національно свідомій людині, яка поважає сама себе і своїх пращурів.

Я помітив, що образ матері нерозривно поєднаний у творі з образом Батьківщини. Настрій створюється не тільки через загальний зміст твору, але й через такі незначні, на перший погляд, образи. Якою ніжною та простою видається читачеві «білява хата»: в цьому образі жодного пафосу, але він такий живий, такий близький і справжній.

Попри романтичний пафос поезії, я вважаю, що проблема, поставлена Василем Симоненком, є надзвичайно актуальною і в наші часи і вартою обговорення та осмислення. Кожна людина, народжуючись і дорослішаючи, несвідомо формує певну інформацію про саму себе, це можна уявити у формі «анкети», яка міститься у свідомості. Людина знає, як її звуть, елементарні відомості про себе, свої погляди на життя тощо. Так, національна самоідентифікація є, на мою думку, «обов’язковою інформацією», такою собі «графою для обов’язкового заповнення», вертаючись до метафори «анкети». На мою думку, кожна людина з раннього дитинства повинна усвідомлювати свою національну приналежність. І змінювати її протягом життя — пряма ознака відсутності національної свідомості, а така відсутність є неприпустимою для розвиненої людини.

Тож я впевнений, що поезія Василя Симоненка «Лебеді материнства» є не тільки зразком цінного художнього твору, але й твором-заповітом, який можна взяти собі за життєве кредо у питаннях суспільної діяльності та громадського життя. Отже, запам’ятаймо глибоку та афористично влучну фразу Василя Симоненка: «Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину»…