Ліризм і гумор у творчості Остапа Вишні – Твір з української літератури

Шкільний твір

ОСТАП ВИШНЯ

Ліризм і гумор у творчості Остапа Вишні

Лагідна усмішка, мудрі очі — це портрет представника української сатирично-гумористичної літератури Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка). Свій народ, свою землю любив Павло Михайлович над усе. У щоденнику Остап Вишня з великою гордістю пише, то він завжди відчував себе слугою народним — і з того був щасливий, бо все своє життя хотів зробити народові щось хороше. Можливо, звідси і бере початок лірично-гумористичний струмінь його спадщини. Вишневий сміх — веселий, щирий, здоровий.

Зупинимось не на тих творах, де автор сатирично викриває ворогів народу, проаналізуємо твори, пройняті теплим гумором, ніжністю і щирістю почуттів.

Цикл творів “Моя автобіографія” вводить нас у світ дитинства письменника. Скільки тепла і любові до рідних людей, до вчителів, до батьків передає нам автор в однойменному оповіданні. За легкістю розповіді і гумором уважний читач спостерігає злиденність життя селян, їх згорьовану працю і прагнення “вивести своїх дітей в люди”.

В оповіданнях “Як ми колись учились”, “Ох і лікували нас” Остап Вишня розповідає про те, як дітей змалечку привчали працювати, як знахарством лікували. “Дуже рано починалась професійна освіта на селі”: дитина ще тримається за мамину спідницю, а їй вже доручають вигнати гусей за ворота. Хоча найвища наука — це пасти коней…

З любов’ю до своїх односельців розказує автор про лікування різних хвороб. “Баба Палажка, по-моєму, значно професоріша від самого професора”. Знахарство, молитви — ось ліки від усіх хвороб на селі. Розповідаючи про недостатній рівень освіти народу, Остап Вишня, як цікаву казку, розказує нам про єдиний „медичний центр” на селі — бабу Палажку. Автор самобутньо передає колоритну лексику, певні дійства, що супроводять процес лікування. Кожен рядок твору перейнятий любов’ю до людей, котрі нехитро жили і щиро допомагали один одному.

Ненав’язливо повертає нас гуморист до природи циклом оповідань “Мисливські усмішки”. Ліричний герой кожного оповідання захоплено розповідає про пригоди на полюванні.

І ми бачимо, що для героя головне — не вбити дичину, а побути серед природи, помилуватися рідним краєм. Розповіді сповнені дотепних жартів, анекдотів. В оповіданні “Як варити і їсти суп із дикої качки” ліричний герой пояснює, що головне — не забути стопку на полювання, бо не буде чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тоне. Коли ж повертаєтесь з полювання, то слід іти повз базар… А коли ваші рідні запитають, чого у качки горло перерізане, то треба сказать, що летіла — побачила, що під прицілом, виходу не було, взяла та й … зарізалась.

Тонкий гумор, любов до природи, до людей наскрізно проймають твори Остапа Вишні. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує людину. Ніжність, душевність і поетичність залишив нам гуморист в спадщину.