Трагізм образу матері в поемі Т. Шевченка «Наймичка» – Твір з української літератури

Шкільний твір

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Трагізм образу матері в поемі Т. Шевченка «Наймичка»

За влучним висловом Олеся Гончара, ми ні в кого не знайдемо такого полум’яного, такого пристрасного культу материнства, як у Тараса Шевченка:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим…

Де корені такого трепетного ставлення до жінки-матері? Може, у Тарасовій любові до власної неньки, у тому глибокому дитячому співчутті до її натруджених рук. Він ще в дитинстві втратив матір. Раннє сирітство, поневіряння по чужих людях навчили його цінити материнське тепло, родинний затишок.

Дуже гостро звучить проблема материнства в його поезіях про дівчат-покриток. Суворим був народний закон щодо дівочої неслави. Молоді жінки з обрізаними косами, вічним соромом, із безталанними вже від народження дітьми… Тільки легенди, балади, перекази, пісні доносили нам правду про їхнє гірке материнство. А ще Шевченкова прониклива поезія.

У поемі «Наймичка» митець простежує, як складається доля бідної дівчини, позбавленої права на щасливе материнство. Поет її не засуджує, його серце сповнене глибокого жалю до цієї скривдженої жінки. Він наголошує, 46

що її дитина — то плід великого почуття. І не її вина, що своє щире, безоглядне кохання вона подарувала негідній людині.

Ганна, героїня «Наймички», не втішала себе надіями, що її дитина матиме люблячого батька. З молитвами і сльозами попрощалася вона зі своїм немовлятком, щоб потім знову зустрітися з ним у чужій хаті. Дбаючи про його майбутнє, молода жінка підкинула немовля заможним бездітним людям. Але не для того, щоб забути свій гріх, щоб викреслити зі свого життя незаконнонароджену дитину, а для того, щоб наймичкою увійти в цей дім, день у день, рік у рік дбати, піклуватися про свого Марка:

Не зна Марко, чого вона , і

Так його цілує,

Сама не з’їсть і недоп’є,

Його нагодує.

Турбота про майбутнє сина сягала так далеко, що Ганна відхилила пропозицію бути матір’ю на весіллі. На її думку, матір на весіллі у її Марка не може бути наймичкою, тому що з нього «сміятися будуть». Вона пішла на прощу в Київ молитися за щастя молодої сім’ї.

Марко виріс гарним козаком, красивим і добрим. Він не знав до самої її смерті, що дивовижна лагідна жінка, яка вік свій прожила поруч наймичкою і так сердечно його любила, — його рідна ненька:

«Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати».

Материнська любов, яку оспівує Шевченкова Муза, бореться зі скрутою, злиднями, немилосердними життєвими обставинами. З такими перешкодами зустрічається героїня поеми «Наймичка».

Тема материнства у творах Шевченка втілилася в образах скривджених і нещасних жінок. Ідеал, про який мріяв поет, багатьом людям недоступний. Сувора дійсність була жорстокою і до Шевченкової України-неньки. Прекрасне материнство можливе лише у країні, де кожна людина — господар своєї долі. Про вільних людей у вільній країні писав поет: «І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі…»

Може, ще й тому образ матері змальований у поезії Шевченка так проникливо, так трепетно, що одним із найзаповітніших його сподівань була мрія про власну родину, люблячу дружину, дітей та сімейний затишок. «А я так мало, небагато просив у Бога…», — говорив Кобзар.