Вірш М. Рильського «Рідна мова» – величальна пісня українській мові – Твір з української літератури

Шкільний твір
МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ
Вірш М. Рильського «Рідна мова» - величальна пісня українській мові
У багатьох своїх статтях і поетичних творах М. Рильський закликав бути уважним до мови, цього «чудотворного знаряддя у нашій боротьбі за світле, щасливе життя». Неперевершений знавець скарбів рідної мови, поет звертався до сучасників і наступних поколінь:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
(«Рідна мова»)
Вірш «Рідна мова» (1958) є величальною піснею українській мові. Вперше він прозвучав 1959 року на з'їзді письменників України з уст самого автора.
Рідну мову поет порівнює з гулом століть, шумом віків, подихом бурі, дає їй влучні, як афоризми, метафоричні визначення:
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
У мові відбивається все життя народу, його минуле, сучасне і майбутнє, життя людини в суспільстві і сім'ї, її радість і горе, розчарування і надії. Крилаті рядки М. Рильського перегукуються з висловлюванням Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче в кожного народу — це його мова...» В метафоричних висловах Рильського — «життя духовного основа», «рідна мова», «язик вогненний», «народу вище слово» розкривається величезна роль мови в житті українського народу, підкреслюється думка, що рідна мова у найтяжчі часи була не лише засобом культурного й політичного розвитку, а й зброєю в боротьбі за соціальне й національне визволення.
У вірші гнівно тавруються «цареві близні і кати, раби на розум і на вдачу», які «хотіли вирвати язик» в українського народу, переслідували і забороняли його мову. Українську мову «в ярмо хотіли запрягти», осліпити й «повести на чорні торжища, незрячу», «хотіли ноги поламати», «в'язали, кидали за грати»,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Образ-уособлення «рідна мати» показує, наскільки дорога народу його мова, а тяжке становище української мови стає особливо зримим завдяки порівнянню:
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний...
Мова живила патріотичні почуття народу, була мужнім борцем. В умовах страшного соціального і національного гніту вона «свій дух велично-гідний, як житнє зерно берегла». Для зображення величезної потенціальної сили української мови, її духу Рильський створив складний епітет «величногідний», а її безсмертя ствердив порівнянням «як житнє зерно берегла». Порівнянням із житнім зерном (символом життя) підкреслюється важливість мови для життя народу.
М. Рильський розглядає мову як неоціненне духовне багатство, що передається з покоління і покоління. Поет радить вчитися у народу, де «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина». Він закликає до глибокого вивчення мови, до засвоєння мовних багатств, дбайливо зібраних попередниками, бо народ — творець і охоронець мови.
Завершується вірш натхненним звертанням поета до рідної мови:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу віще слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!