Роман „Чотири шаблі” Юрія Яновського – Стаття з української літератури

Стаття

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ

Роман „Чотири шаблі” Юрія Яновського

Місце дії – рідна серцю степова Україна. Час: грудень 1918 – перша половина 1919 р. Герої – безстрашні повстанці.

Хто ж легендарний „отаман партизанів”?

Григоріїв Матвій (1888-1919), спершу отаман українських військ, колишній офіцер царської армії, під час повстання проти гетьмана (1918) діяв на півдні Правобережжя в районі Миколаєва, підтримуючи Директорію. У березні-квітні 1919, перейшовши на бік більшовиків, брав участь у їх наступі на Миколаєв, Херсон і Одесу, зайняті білими росіянами й французьким та грецьким десантом. Однак і далі Григоріїв іменував себе „отаманом партизанів”, і в штабі його було українські ліві есери й анархісти. На початку травня 1919, після того, як більшовицька влада дала наказ іти до Угорщини на підтримку совєцькому урядові, виступив проти більшовиків, підтриманий партизанами, повстання охопило район від Миколаєва й Херсона до Катеринослава, Кременчука, але в кінці травня було ліквідоване Червоною Армією. Григоріїв перейшов до Махна і був незабаром вбитий махновцями.

В житті все було значно складніше, як у героїко-трагічному гостро сюжетному детективному романі.

Кінець 1918 року. „Україна, зломивши у всенародному повстанні німецьку окупацію, опинилася в „чотирикутнику смерти”: російсько-більшовицький наступ з півночі, російські білогвардійці з Дону, альянтські десанти і денікінці з півдня, поляки на заході…

У цій ситуації уряд УНР прагне за всяку ціну замирення з Антантою. Сподівається, що захланні окупанти відмовляться від підступного плану реставрації поміщицької царської імперії, дає наказ українським військам на півдні здавати міста і села без бою.

Російські більшовики не забарилися скористатися цією ситуацією: спішно поширили фальшивку як „текст договору” уряду УНР з Антантою і Денікіним про скасування самостійної України і реставрацію царсько-поміщицької імперії.

Офіцер армії УНР Григор’єв, до якого приєднався в цьому Юрко Тютюнник, бачачи нереальність надій уряду УНР здобути прихильність Антанти до незалежної України, знаючи, що Україна не прийме без бою денікінсько-антантську окупацію, що все це використає Совєтська Росія для „визволення”, – оголошує розрив з урядом УНР, заявляє себе вояком самостійної Радянської України, визнаючи за тимчасовий уряд не московську маріонетку та чолі з Раковським, а центральний Ревком, утворений тоді українськими боротьбистами, що перейшли з партії есерів на радянські позиції.

Із селян і чорноморських матросів швидко організовує повстанську армію. Домовляється з радянсько-російським командуванням про оперативну співпрацю.

Босоногі батальйони селян, робітників і матросів степової над морської України, очолені воєнним талантом і козацьким духом Григор’єва і Юрка Тютюнника, перемагають танки, гармати і океанські панцерники Антанти, в незабутніх боях від Херсону до Миколаєва й Одеси скидають потужні десанти в Чорне море – і Григор’єв тріумфально вступає в Одесу, спонтанно привітний усім її населенням.

Такий швидкоплинний розвиток подій не входив у плани більшовицької Москви. Не бачити тепер російським шовіністам України – французи ж обіцяли представникам Леніна при мирних переговорах відступитись від неї…

Коли ж українська перемога стала фактом, Ленін поспішив приписати її Москві. Мовляв, Радянська Росія скинула в Чорне море десанти Антанти і визволила український народ.

Після провалу невдалих спроб Москви за допомогою агентів убити Григор’єва, вона, бажаючи усунути з України переможні полки Григор’єва, дає їм наказ негайно іти через румунську Буковину в Угорщину на допомогу угорським комуністам. Григор’єв, який ніколи ні на папері, ні на ділі не визнавав Москву своїм господарем, підготував загони для походи і… вдарив по російсько-совєтських окупаційних військах і властях.

У своєму універсалі від 9 травня 1919 р. „отаман партизанів” радив росіянам іти додому і забрати з собою свою маріонетку – уряд Чаковського і КП(б)У.

Про ці події Ю.Яновському розповідав начальник штабу армії Григор’єва Тютюнник, один із найвизначніших воєнних талантів і діячів української революції і держави, організатор „Вільного козацтва” в 1917 р.

Ясно, що Яновський „виробив свій власний образ тієї історичної події” – використав багато інших допоміжних матеріалів.