П.Тичина як дитячий письменник (літературні твори: “Я у гай ходила”, “Хор лісових дзвіночків”, “Гаї шумлять”) – Стаття з української літератури

Стаття

ПАВЛО ТИЧИНА

П.Тичина як дитячий письменник (літературні твори: “Я у гай ходила”, “Хор лісових дзвіночків”, “Гаї шумлять”)

Ах, скільки радості,

коли ти любиш землю,

коли гармонії шукаєш у житті!

Павло Тичина

Його дебют нагадує собою несподіваний спалах сонця. Як майстерно Тичина змальовує перед нами справжню картину українського життя. Здається, перед нами – богатир Гераклової статуї й прометеївських пристрастей, богоборець і громовержець у слові…

А був він простий і незвичайний. Скромний і делікатний у поводженні з людьми. Майже непомітний на вулиці чи в президії урочистого засідання. Завжди уважний до чужої думки – чи то говорить він із школярами, чи то з міністром.

Та найбільшої слави зажив він як поет… Про нього можна сказати і найніжніший лірик. І це правда. Про нього можна мовити: поет з громовим голосом, один з найбільших поетів ІІ століття. Поезія Павла Тичинин – попри всю її розмаїтість, попри всю популярність, навіть іноді взаємо виключність окремих її мотивів, – явище надзвичайно цілісне. Вона не тільки здається. А і є вираженням стиснутого в могутню пружину людського духу.

Його перу належить збірка “Сонячні кларнети” (1918). Могутні емоційні сплески радості, юнацької надії, тривоги, чекання. Якими переповнена ця книжка, немовби сповіщали про народження нової поезії революційного світу. Збірка “Сонячні кларнети” своїми образами й поетикою споріднена з творчістю М.Коцюбинського, С.Васильченка та інших попередників Тичини.

До цієї збірки ввійшли такі дитячі твори як: “Хор лісових дзвіночків”, “Гаї шумлять”, “А я у гай ходила, які наділені мелодійністю, співчуттю, використаною поетикою і фольклорикою і якими автор прагне виховати, прищепити дітям любов до природи.

Вір “Хор лісових дзвіночків” увійшов у дитяче коло читання. Він своєрідний і за змістом, і за образністю, і за побудовою. Вивчаючи його необхідно створити в уяві дітей чарівну картину життя лісу в яскравий, сонячний і теплий день і все після того вчитель зачитує вірш, збагативши образами цієї поезії створені тільки що в уяві учнів картини мальовничої природи. Вірш “Хор лісових дзвіночків” відзначається насамперед своєю мелодійністю, музичністю, побудовою. Кожний рядок передає велику любов поета до природи, його захоплення нею.

Дружні синьоокі лісові дзвіночки співають прекрасну й радісну пісню весни. Так здається поетові. Який напружено вслухається в голоси рослинного царства лісу. Про що ж співають ці ніжні мов з кольорового павутиння виткані, квіти? Вони славлять, зустрічаючи дзвоном, новий день, вони люблять сонце, світлу тінь, розкішні сни в затишному гаї. Зворушливо й ніжно звертаються вони у своїй пісні до хмар, які жене легкий вітерець, прохаючи: “Окропіте, нас нашелестіте…” А коли прилинуть хмари. По золотому полю ляже тінь і краплі жаданого освіжаючого дожу вмиють і дзвіночки, і жито. А жито, відчувши приємну вологу прохолоду (тож родитиме щедріше), усміхнеться.

Уважний і спостережливий, Тичина вміє точно передати ті чи інші особливості предметів, явищ. Привертає увагу вираз “світла” тінь”. Адже в яскравий, сонячний день тінь дійсно здається світлою. “Бо прохання “окропіте, нас нашелестіте”, з яким звертаються лісові дзвіночки до хмар. Дійсно, краплі дощу в лісі. Якщо прислухатися, м’яко шелестять, торкаючись листочків дерев, квітів, трави.

Загальному тонові поезії цілком відповідають епітети, які підсилюють вплив твору на наші почутя. Так, сни – розкішні, гаї – затишні, день – ясний, поле – золоте. Повторюваними словами день-день, тінь-тінь передано багатоголосе дзеленчання лісових дзвіночків – веселе, грайливе.

В окремих віршах “Сонячних кларнетів” поет досягнув повної гармонії у змалюванні почуттів і природи. Показовим щодо цього є вір “Гаї шумлять”. Привертають увагу оригінальні засоби вірша, за допомогою яких молодий поет малює пейзажні картини. Рядки

Ген неба край –

Як золото.

Мов золото – поколото…

розкривають перед нашою уявою цілу картину: на обрії – брали хмар, що в промінні гарячого сонця здаються золотими, а під ними – в тому ж золоті – “Горить – тремтить ріка”. У високохудожніх образах поезії відбиваються схвильовані удари серця митця, ліричну творчість якого вдало названо музичною.

Щоправда, поряд з такими, які сприймаються легко, у вірші Гай шумлять…” зустрічаються і складніші образи. Відчувається: уява поета випереджала думку; не завжди встигав поет передати словами те, що малювала його свідомість, творив його внутрішній світ. Саме тому деякі образи втілюють не думки і почуття в їх конкретному завершенні, а уривки думок, об’єднують часом різнорідні чи безпосередньо не зв’язані між собою поняття або об’єкти. Уривчаста мова – свідчить схвильованості митця.

Прислухавшись до голосів природи, поет чує дзвін. Далекі відгомони звуків дзвону не породжують у митця бажання дізнатися про їх джерела. Важливо, що ці звуки, переливаючись над нивами запліднюють його почуття. Мелодія дзвону захоплює. Полонить, огортає, оточує поета з усіх боків. І письменник у цьому дістає творчу наснагу і насолоду.

Мозаїка уривчастих думок, напластування художніх деталей, передати які ледве встигало перо, синтезовані в багатошаровій, не легкий для розуміння образ, грані якого щільно притикаються до граней інших образів цієї чудової поезії. У ній простежується збереження “Найважливішої ознаки наспівності – симетрію ритміко-синтаксичної будови вірша”. Що можна побачити і в іншій поезії П.Тичини. “А я у гай ходила”, який не випадково став хрестоматійним. З тонким знанням дитячої психіки Тичина виписав характер дівчинки, знову вдаючись до засобів мальовничості, елементів театральності та музичності. Для досягнення живописно-зорового ефекту вводиться і тут слово, що вимагає супроводу жестом: “А я у гай ходила по квітку ось яку!” І знову зорові образи знаходять естетичну підтримку в образності звуковій. Дівчинка не тільки бачить предмети казкового для неї гаю, а й чує, як відгукується той казковий гай своєю музикою, живим співом птахів:

А там дерева – люді

І все отак зозулі:

Ку-

Ку!

Акумулюючи в собі велику творчу енергію, П.Г.Тичина – всією своєю динамічною особистістю, універсальною діяльністю, новаторським віршотворенням – служив унікальним “пере датчиком” художнього досвіду із сфери національного в сферу загальнолюдського, з минулого – в майбутнє.

Гортаючи сторінки дитячих поезій Павла Тичини ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічно живим полум’ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов поет півстоліття свого життя. Високі, благородні почуття й слова про рідний край зливаються в єдиний, монолітний образ – розум, честь і совість, – створений поетом.

Література:

1. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Первоцвіт (1).

2. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я. Читанка 3(2).

3. Скрипченко Н.Ф., Савченко О.Я., Волошина Н.Й. Читанка 3 (4).

4. І Соболєв Вивчення Тичини в школі.

5. Українська дитяча література.

6. Максиму Рильському. Збірка віршів присвячена 59-ій річниці від дня народження і творчості.