АНТОНІМІЧНІ ФІГУРИ В ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА – Стаття з української літератури

Стаття

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

АНТОНІМІЧНІ ФІГУРИ В ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

Василь Симоненко відзначається високою майстерністю письма. Поезія його сама йде до людей, із вуст в уста, із серця в серце. Читача вражає високо-художність його творів, а головне — простота. Поет не вдавався до складних тропів, майже не використовував лексики, пов’язаної з науково-технічним прогресом, для конструювання образів. І якщо уважно вчитуватись у Симоненкову поезію, то можна помітити, що в ній, мов намистини, розсипалися народнопісенні епітети, довершені метафори, разючі порівняння. Та надзвичайно поетичні твори Василя Андрійовича насичені антонімічними фігурами, які допомагають авторові дати вичерпну характеристику явищам дійсності, за допомогою контрастного зіставлення фактів найяскравіше змалювати їх глибину, бо на темному фоні чіткіше видніється ясне.

Автор протиставляє тут і явища природи (день — ніч, спека — мороз): «Минула ніч, і сонце білогриве Несе на тросі огненному день…» («Маленькі сонця»), і психологічні, інтелектуальні та емоційні властивості людей (радість — мука, правда — брехня, любов — ненависть): «Тому в серцях у нас не витончена мука, А радість голосиста і дзвінка» («Ми думаєм про вас»), і такі конкретні поняття життєвого досвіду, як розмір (великий — малий), колір (білий — чорний), кількість (один — безліч), напрямок (уперед — назад), дія (сміятися — плакати).

У поезії Симоненка окремі слова протиставляються іншим у повному обсязі значень: земля — небо, білий — чорний. Проте більшість антонімічних пар твориться на основі протиставлення окремих ЛСВ значення. Так, ЛСВ значення семантичної структури слова РАДІСТЬ знаходяться в антонімічних відношеннях з ЛСВ слів СУМ, МУКА, ЖАЛЬ, ПЕЧАЛЬ, СЛЬОЗИ; а ЛСВ слова ЩАСТЯ знаходяться в антонімічних зв’язках з ЛСВ слів БІДА, НЕНАВИСТЬ, СЛЬОЗА.

Заміна звичайного компонента антонімічної пари типу ПРАВДА — БРЕХНЯ синонімом використовується для підсилення виражальних можливостей тексту: правда — кривда, правда — зло. Навколо одного слова збирається ніби пучок антонімів: друг — ворог, недруг; раб — тиран, деспот; радість (радощі) — мука, жаль, печаль, сльози.

Часто опозиційну функцію виконують граматичні антоніми, що засвідчують контрастну характеристику фактів дійсності: «Для кохання в нас часу мало, Для мовчання — у нас віки» («Тиша і грім»), «Люди часто живуть після смерті: Вріже дуба, а ходить і їсть…» («Люди часто живуть після смерті»).

Поет вдало використовує таку функцію антонімів, як перетворення однієї протилежності в іншу, протиріччя як суміщення протилежних начал у чому-небудь: «І обнявся сміх з журбою, Ненависть з любов’ю» («Тиша і грім»). Неважко помітити, що антитеза, побудована на антонімічній парі ТИША — ГРІМ, покладена автором в основу заголовка цілої збірки.

З антонімією пов’язується і такий стилістичний засіб, що часто вживається у творах В.Симоненка, як оксиморон: щасливе нещастя, мовчанням кричати, говорячи мовчати.

Як бачимо, сутність мовної експресії полягає в подоланні стандарту, шаблону. Саме тому зіткнення антонімічних слів додає виразності контекстові. Уважно читаючи поезію В.Симоненка, ми зауважили, що одні антонімічні фігури передані словами однієї частини мови (друг — ворог, білий — чорний, жити — вмирати), а інші — словосполученнями або словами, що належать до різних морфологічних класів (радість — царство сліз). Це тому, що антоніми є одним із важливих стилістичних засобів не лише завдяки своїм внутрішнім семантичним властивостям, а й тому, що антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим.

Неповторність контекстуальних і лексичних антонімів виявляє всю силу й багатогранність стилю Василя Симоненка.

Симоненко В. Берег чекань.— К.: Сучасність, 1973.