ОБРАЗИ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ ІСТОТ В РОМАНІ-БАЛАДІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ДІМ НА ГОРІ» – Стаття з української літератури

Стаття

Валерій Шевчук

ОБРАЗИ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ ІСТОТ В РОМАНІ-БАЛАДІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ДІМ НА ГОРІ»

Використання містично-міфологічних ремінісценцій у творчості українських та зарубіжних письменників відбувається вже не одне століття. Демонологічна образність роману-балади «Дім на горі» зумовлена впливами бароко. Раїса Мовчан розглядає цей твір в контексті бароко, наводячи ряд доказів на підтвердження цієї точку зору.

Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу «Голос трави» з тринадцяти новел. Цікаво, що новел саме тринадцять: містична тканина твору дає підстави говорити про невипадкову наявність цього магічного числа.

Ірреальні мотиви з’являються ще в повісті-преамбулі. Образи жінок, що мешкають у Домі на горі, виписані цілком реалістично, традиційними прийомами і засобами характеротворення. Та міф-легенда, який перетворюється на циклічно повторюваний магічний обряд, пронизує жіночі образи ореолом таємничості. Пришельці, які «з’являються бозна-звідки» перед жінками Дому, подані в романі як демонологічні істоти. Вони сірим птахом спускаються з неба, перетворюються на чоловіків і намагаються спокусити юних мешканок Дому. Якщо зваблення вдається — народжуються дивні хлопчики, «доля яких майже завжди була сумна». Варто наголосити на демонологічності цих хлопчиків.

Мотив «парування» демона з людиною є типовим у фольклорі. Сам письменник продовжує цю тему в другій частині, в новелах «Перелесник», «Панна сотниківна», «Відьма», змінюючи лише зовнішній вигляд потойбічного спокусника.

Містичним є також лейтмотив синьої дороги в першій частині твору.

І символіка синього кольору, і мотив дороги запозичені з фольклору. В.Шевчук зливає ці два поняття в цілісний образ, що синтезує вищі емоції і раціоналізм, рух у безмежність, спроби самопошуку. Мотив синьої дороги певною мірою перегукується з пошуком синього птаха у М.Метерлінка.

Більшість сюжетів циклу «Голос трави» запозичені з фольклорно-фантастичних і міфологічних оповідей. Вражає подібність деяких новел до Лесиної «Лісової пісні», теж створеної на фольклорному ґрунті.

У новелі «Дорога» розповідається про домовика-невдаху з комплексом «білої ворони». Фактично, він є псевдодомовиком, бо його тягне не до хатнього життя, а до мандр. Образ юного чорта з новели «Панна сотниківна» теж не відповідає фольклорно-фантастичному стереотипу: закохавшись в панночку, він прагне взаємності без кривди. «Я не хочу її дурити», — каже він своєму дідусеві. Через це чорт має загинути, бо не здатен виконувати своїх обов’язків — шкодити людям. У новелі «Відьма» теж створено подібний образ: молода жінка, над якою знущається пан, перетворивши її на свою коханку, втомилась бути безсилою річчю хазяїна. Вона повертається до свого природного стану відьми; її магічні здібності прокидаються лише внаслідок тривалої ганьби над дівочою гідністю. Наславши мор на село, молода жінка не здатна боронитися від роззлюченого натовпу: її спалюють на вогнищі, а пан залишається і далі бенкетувати у маєтку.

Фольклорно-типовими є обставини і образи новел «Швець», в якій людина перемагає чорта, і «Чорна кума», де Смерть допомагає бідному селянину, а потім забирає його до себе. Ставлення до чорта у Жабунихи, героїні новели «Голос трави», алегоричне: «Чорт — це наші лихі помисли».

Отже, демонологічні образи другої частини роману-балади представлені конкретніше, ніж у першій частині, де містяться лише натяки на надприродні явища. Друга частина твору відтворює містичні мотиви і демонологічні образи, що не завжди відповідають схемам характеро- і сюжетотворення, закладеним у фольклорі. Але саме це надає твору оригінальності і нового алегоричного забарвлення.