Аналіз психології людини в творі Джеймса Джойса “Джакомо Джойс” – Твір з зарубіжної літератури

Аналіз психології людини в творі Джеймса Джойса “Джакомо Джойс”

Твір Д. Джойса «Джакомо Джойс» за жанром – психологічне есе, яке характеризується невеликим об’ємом та індивідуальними думками і враженнями автора з якогось питання. У всіх творах ірландського письменника автор зосереджується на зображенні внутрішнього світу людини, на її думках і почуттях.

«Джакомо» написаний у 1914 році й розповідає про події, які відбувалися з самим автором, коли він заробляв собі на життя викладанням англійської мови. Реальна Амалія, дочка багатого промисловця, була ученицею Джойса.

Назва твору та деякі факти біографії дозволяють зробити висновок, що в есе автор сам стає літературним героєм. Але при цьому є в цьому творі й багато Домислених ситуацій для цілісності композиції.

Основою твору «Джакомо» є історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження за нею, думки, цитати з різних творів, спогади Джойс будує як фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уява про його неперевершену цілісність. Автор в есе зумів так поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину людської душі.

Образ коханої дівчини подається автором через змалювання окремих деталей: «Бліде обличчя в ореолі пахкого хутра. Руки її сором’язливі і нервові. Вона посилає погляд у лорнет. Так: Зітхання. Сміх. Змах вій». Любов, як хвиля, поглинає обох закоханих. Картина людських взаємин передається через посмішку, торкання, поцілунок: «… щасливі слова на устах, щасливий сміх», «пучки холодні, тихі й рухливі… Дотик. Дотик». Автор виразно змальовує погляди, жести, які створюють картину взаємин: «… оливкове довгасте лице, спокійні лагідні очі», «… бачу її округлі темні очі, сповнені страждання». Герої майже зовсім не розмовляють між собою, за них це роблять очі, руки, серця: «Вона підносить руки, силкуючись застібнути на потилиці чорну серпанкову сукню. Але хоч як натужується, це їй не вдається… Я підношу руки, щоб допомогти, і її руки опускаються…».

Письменник часто звертається до цитування В. Шекспіра. У підтексті твору звучать відгуки сонетів і п’єс великого митця: «Тіло її не пахне: квітка без запаху»; «Ці бліді пальці торкалися сторінок, гидких і прекрасних». Мати героїні нагадує королеву Гертруду, а дочка – Офелію.

Історія кохання, внутрішнє життя Джакомо сприймаються через цитування Біблії: «Стелять мені під ноги килими для Сина Людського»; «Не плач за мною, о Діво єрусалимська»; «Господь сказав: У своїй біді шукатимуть мене ретельно. Ходіть, до Господа повернімося».

Часто у творі звучить мотив смерті й кладовища. Він наче віщує героям розлуку: «Тут гробівець її родаків, чорний надмогильний камінь, безнадійна тиша… Гробівець її родаків і її самої також… Не помирай!» Це заклик до коханої зберегти живу душу, усвідомити вічне життя. Але подих смерті торкається героїв. Дівчина залиша світ. Та Джакомо усвідомлює, що треба жити далі, незважаючи на обставини, жити і кохати.

Потік свідомості у психологічному есе Д. Джойса «Джакомо» сповнений метафор, порівнянь, недомовок і символів. Окремі деталі, відтінки та натяки дозволяють читачеві самому брати участь у створенні образів. Вони примушують нас мріяти, співчувати та замислюватися над проблемами людських стосунків.

У цьому творі втілена важлива для автора концепція неперевершеності людської особистості, її спроможність створювати чудовий індивідуальний світ, світ кращий, ніж духовно обмежена реальність.