ГРИЦЬКО БОЙКО ЗАГАДКИ Дуже я потрібна всім — І дорослим, і малим. Всіх я розуму учу, А сама завжди мовчу. (Книга) Дерев'яний Та довгенький, Маю носик я Гостренький. На білому Слід лишаю, — І всіх діток Потішаю. (Олівець) То холодним, то гарячим Вдома кожен мене бачив. І співаю Я від жару, І пускаю З носа […]
ЄВГЕН ГУЦАЛО ЗАПАХ КРОПУ Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки […]
БОРИС ХАРЧУК ПЛАНЕТНИК (Повість-легенда) (Скорочено) Мене перекинули агрономувати під Славуту. Так я опинився в селі Вербівцях, де й порадили стати на квартиру до Олени Булиги. Я прийшов до неї травневого вечора. Зупинився за причілком і задививсь… Коло хати цвіте вишня, на порозі сидить бабуня. Вона тримає на колінах мищину. Встає вечірня зіронька. Бабуня щось повільно […]
ЄВГЕН ГУЦАЛО МЕНТАЛЬНІСТЬ ОРДИ Публіцистика [Книга аналітичних роздумів відомого українського письменника про корені російської експансіоністської політики, погляди в минуле і сучасне.] БУСЛАЄВЩИНА, або ж не вздовж, а впоперек каменя… 1 Вийшов і надісланий передплатникам № 6 журналу «Новый мир» за 1994 р. Я з давніх пір читав і читаю це, (не повертається язик сказати – […]
ЄВГЕН ГУЦАЛО Княжа гора Зоддалеки гора Княжа – як бурий ведмiдь превеликий, що розлiгся на березi рiки. Пливучи в човнi по рiцi, поволеньки наближаєшся до цього сонного горбатого ведмедя, котрий переднi волохатi лапи витягнув низькими кручами ген-ген уперед, поклавши на них довгу морду. I коли придивитись iз човна пильнiше, можна вгледiти опукле нашорошене вухо, яке […]
ЄВГЕН ГУЦАЛО МЕРТВА ЗОНА повість Півень насторожено витягнув шию. У цій глухій норі, де ніколи не розвидняється й куди ні разу не проникало сонячне світло, просидів уже чимало. Проте завжди вгадував настання світанку і вітав його здушеним, хрипкуватим криком. Того співу ніхто не чув, бо нора знадвору, під хатньою загатою, вона глибоченька й добре затушкована […]
АНДРІЙ МАЛИШКО ПРОМЕТЕЙ Як зараз бачу: з-за рiки - Двi кручi, наче маяки; Одна зелена, чорна друга. Чи лiтнє сонце, чи зав'юга, - Вони стоять собi вiки. На чорнiй кручi чорний дуб, Як добрий воїн-вiтролюб, Весь посмаглiлий, обгорiлий, Стоїть на кручi потемнiлий. Кому б сказати все? Кому б? А тиха пристань ожива: В артiлях виспiли […]
АНДРІЙ МАЛИШКО УКРАЇНО МОЯ Запалали огнi за долиною синьою неба, Самольоти гудуть, бо на захiд фронти i фронти. Україно моя, менi в свiтi нiчого не треба, Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти. Як росли ми iзмалку? Скрипiла у хатi колиска, Загасав каганець чи горiла воскова свiча, Ти нам шлях показала, який пiд […]
АНДРІЙ М’ЯСТКІВСЬКИЙ ІЗ ЗБІРКИ «ЖИВЕ ДЗЕРКАЛЬЦЕ» САМА В ХАТІ Кошенятко чеше вуса Лапками двома. В магазин пішла матуся, В хаті я сама. Вмиюсь чисто, вмиюсь біло, І тоді візьмусь за діло. Підмету гарненько в хаті, Молока дам кошеняті, Своє ліжко застелю, Квіти в горщику поллю, Заплету я кіски русі І чекатиму матусі.
АНДРІЙ М’ЯСТКІВСЬКИЙ ІЗ ЗБІРКИ «ЖИВЕ ДЗЕРКАЛЬЦЕ» КОТИКИ-ВОРКОТИКИ Котиків-воркотиків Рясно на вербі. Котиків-воркотиків Я нарву собі. Котики-воркотики Всілися рядком. Поїть сонце котиків Теплим молоком. Котики-воркотики В мене на вікні. Котики-воркотики — Гості весняні. Не глядить на котиків Лиш вусатий кіт. Мабуть, зна, що котики — Це вербовий цвіт.